Ретроспектива-2012. Фільц про Галицьку Фантомну(!) ідентичність.

Це кеш http://zaxid.net/news/showNews.do?oleksandr_filts_konfrontatsiya_mizh_shodom_ta_zahodom__bitva_fantomiv&objectId=1261758
від Google. Це знімок сторінки станом на
6 бер. 2015

Питання до Фільца наголошені жирним шрифтом.
Мої наголоси відповідей Олександра Фільца позначені жовтим фоном.
Сам факт того що деякі тези Фільца наголошені, не означає ані того що я з ними погоджуюсь, ані того що я з ними не погожуюсь.
Це є акцент на деяких речах які були мені цікаві (або які мене обурювали), і на яких я би хотів зробити акцент у першу чергу для тих людей, які "не мають часу" читати цей текст повністю.

Деякі його фрази аж просяться до коментування, але це буде колись іншим разом ))

І власне вже з погляду сьогоднішнього дня хотілось би заочно задати пану професору-доктору питання "чи справді хочуть нас ликнути"?


Олександр Фільц: Конфронтація між Сходом та Заходом – битва фантомів


IQ — Данило Мокрик, 5 серпня 2012

- Страх перед російським, як і колишній страх перед польським, пов’язаний з тим, що десь у глибині душі галичани, які задаються питаннями власного буття, розуміють, що галицька ідентичність є фантомною і не має істинних опор. Захист цієї фантомної ідентичності викликає страх у стосунку з іншими культурами… Це – звичайний страх поглинання.

Розмова з Олександром Фільцом – головним лікарем Львівської обласної психіатричної лікарні, відомим у Європі фахівцем (зокрема він очолював Європейську асоціацію психотерапевтів) – завжди викликає бажання охопити якомога більше тем. У цьому конкретному інтерв’ю для ZAXID.NET все ж вдалося обмежитися двома: особливостями галицької ментальності й ідентичності та непростими моментами в роботі обласної психлікарні.



Фантом галицької ідентичності

- Пригадую, якось ви казали, що суїцидальні нахили є не особливо поширеними на Галичині, тому що тут велику роль відіграє Церква, яка вважає самогубство важким гріхом. Чи є, на противагу цьому, якісь особливо характерні для Галичини особливості?


- Починати з теми суїциду – не найкращий вибір, але якщо відповідати на запитання, то треба сказати, що релігійність – це тільки один із чинників протидії ризику покінчити життя самогубством. Є інші фактори, але їх зараз в сукупності аналізувати буде складно, бо доведеться заглиблюватися в нюанси тематики.

А щодо особливостей, то не можна сказати, що Галичина відрізняється чимось абсолютно унікальним. Якби так було, то сюди би з усього світу приїздили дивитися на унікальний культурний анклав посеред Європи. Але якщо подивитися в розрізі тривалого часу, то Галичині у складі різних держав таки вдалося зберегти певну самобутність. І перше, що Галичину відрізняє (так принаймні мені виглядає), - це виразна нарцистична тяга до самобутності. Нарцистична – швидше у технічному сенсі цього слова: це така позиція, яка більшу частину зусиль покладає на утворення і підтримування системи внутрішньої самовартості, що мало орієнтується на вартості зовнішні та всезагальні. Такого у світі, щоправда, є немало: баски в Іспанії, ірландці в Британії…

Інша важлива риса, яку б я виділив, – культуральний консерватизм. Про цю рису ми з етнологом із Австрії Улі Геттке-Крогманом і з Ігорем Марковим писали вже років двадцять тому. Йдеться не про консервативізм у прийнятому сенсі цього терміну, а про консервування, виготовлення культуральних «консерв». Це така собі вихолощена настанова зберігати традиції «у шухлядах» і на «полицях». Так ніби традиція на Галичині зберігається не для того, щоб нею користуватися у повсякденності і задля подальшого розвитку, аби передавати її через постійне оновлення, а задля того, щоб робити з неї такі собі консерви і тримати їх десь «у спіжарці». Їх дістають тільки «на свята», показують кому там вже прийдеться – і знову ховають. Такий консерватизм не співпрацює зі суспільними структурами, він постійний і застиглий у часі.

Такі традиції «а-ля консерва» можна найчастіше відчувати і бачити в сім’ях та малих спільнотах. Це – не так збереження галицького сленгу, як ментальних конструктів і певної світоглядної настанови: думати самостійно і користуватися власним розумом незалежно від інших – «нефайно». Такі традиційні консерванти функціонують лише тоді, коли є вузьке середовище, яке їх розуміє. Назовні цього не видно.

- Що це за консерви?

- Це питання з розряду складніших. На мою є думку, в Галичині сформувалася специфічна обережність у прийнятті рішень, і не обов’язково тих, що стосуються принципових або кардинальних змін. Відомо, що будь-яка спільнота опирається змінам, але більш прогресивні суспільства вміють знаходити баланс між обережністю і ризиком, вміють впроваджувати необхідні інновації. Ми ж намагаємося з мінімальними втратами зберегти галицьку соціальну структуру, яка значною мірою покоїться на формулі «прошу-перепрошую», де-факто на позірній, навіть, може, трохи «папужій» ввічливості при достатньо виразній і мало приховуваній внутрішній самооборонній агресії, яку гарно описав Захер-Мазох. Але цьому є виправдання у тривалій історії Галичини.

Інша галицька риса, яка тримає нашу з вами культуру в єдиному «пакеті», – це те, що нам ідеться про належність до українського етносу. Ми – його частина, але, знову ж, з обов’язковими специфічними рисами: обов’язково та неухильно ми мусимо від усього загального українського відрізнятися. Та ми і справді відрізняємося, бо хто ж буде з цим сперечатися. І Полтавщина відрізняється, і Слобожанщина, і Калмикія від Московії, і Аляска від Арізони. Але чим таким вже неодмінно принциповим галицька культура відрізняється від решти етносу – ніхто, на превеликий жаль, і понині впевнено сказати не може. Це – важливий момент.

Ідентичність, здавалося б, в Галичині є дуже виразною. Теж правда! Але галичани мають відчуття, що у фундаментах їх високого ступеню ідентичності лежать названі нами консерватизм у традиціях і особливості культуральної позиції. Але скрупульозний розгляд нашої з вами ідентичності легко покаже і переконає: такий фундамент нетривкий і застарілий, а тому сама ідентичність наша поволі розпливається. Тобто, якщо ви спитаєте, в чому полягає галицька ідентичність, вам почнуть називати цілу купу різних чинників, які суто до галицької ідентичності стосунку, мабуть, і не мають. А спитайте росіянина, у чому російська ідентичність, спитайте німця про німецьку, француза – про французьку… Не знаю, що вони скажуть, але точно назвуть щось із розряду «великої» історичної спадщини і новітніх досягнень. У нас, крім уявних, фантомних речей, нічого назвати не можуть. А тому наша ідентичність базується радше на фантомах, ніж на реальних цінностях, які б її могли підтримувати.

Так само конфлікт ідентичностей між Сходом і Заходом України – це конфлікт фантомів, адже на Сході ідентичність теж фантомна.
Для об’єднання України (якщо таке колись відбудеться) потрібно шукати, як це не сумно, синтетичну ідентичність, яку потрібно створити і укріпити. Цей шлях напрацювання національних ідентичностей Європа пройшла в час Просвітництва у XVIII ст. Основний лозунг Просвітництва, визначений Кантом (хоча цей вислів належить ще Таціту): «Май відвагу користуватися власним розумом». Ми ж епоху Просвітництва значною мірою «проїхали» на козацьких возах і в напівтемряві імперіальних периферій. Нам потрібно було б пережити нову епоху Просвітництва тепер. Про це, зрештою, говорить увесь світ. Ми свого часу були позбавлені просвітницького розуму і постійно розгойдуємося на емоційних суперечках, безуспішно намагаючись наздогнати історію.

- З вашої точки зору, як лікаря, чи ці особливості якось впливають на панораму психічних захворювань у регіоні?

- Складне питання… Якщо коротко, то психічні розлади є метакультуральними, тобто вони ширші і вищі, ніж культура як така – саме тому, що вони значною мірою детерміновані біологічно. Культуральними здебільшого є не форми, а змісти психічного переживання. Форма – це страх, маячення, галюцинація, депресія, манія. Чи мають стосунок змісти до самого перебігу хвороби і до лікування? До перебігу – мало, а до лікування можуть мати, і суттєве.

У цьому сенсі галицька популяція своїми консервативними змістами трохи відрізняється від інших. Але це стосується не лікування в сенсі фармакології, а лікування в сенсі психотерапії. Тут певні особливості є.

- Які ці змісти?

- Перш за все, доволі часто у переживання при різних розладах у нас вплітаються специфічні «нашинські» забобони: не можна того і того, треба те і те – без пояснень, просто так, і все. Таких ірраціонально-забобонних міркувань галицького покрою є дуже багато в змістах психічних розладів. Напряму з пацієнтами іноді можна добитися ясності і здорового глузду. Але ж забобони працюють як всезагальна культурна консерва; вона стосується не тільки пацієнта, а й його родичів, близького оточення, яке через згадану уже обережність до змін не бажає відмовлятися від усталеного стану речей і переходити на нову точку зору. У цьому сенсі оточення пацієнтів найчастіше стає своєрідною «подушкою», в яку впираєшся і не можеш іти з пацієнтом далі, бо система забобонів обплутує настільки міцно, що вирвати і пацієнта, і самого себе з такої трясовини надзвичайно складно.

- Багато сказано про роль жінки у галицькому суспільстві, як контролюючого агресора. Чи справді так є?

- Моя жінка – не галичанка, тому мені з власного досвіду сказати важко. З професійного досвіду я би, швидше, з цим твердженням не погодився. Загалом картина ролі жінок в нашому суспільстві не дуже відрізняється від інших суспільств. Так, вони є носіями галицького культурального консерватизму – бережуть консерви.

Можливо, спосіб делегування чоловікам соціальних функцій – «Будь активнішим! Моя коліжанка вже збудувала дві хати, а ти чого хату не будуєш?» - є більш стимулюючим, ніж деінде. Але це питання насправді не має однозначної відповіді.


- Тобто це все-таки стимулювання, а не, умовно кажучи, кастрація?

- Ні. Я ніколи в житті не назвав би галицьких жінок агресивними. Вони можуть мати відтінок іронічного ставлення, іноді – знецінюючого. Звичайно, іронія містить частку агресії, але це – непряма, так би мовити, натякова агресія. Причому така знецінююча іронія є більше в міському середовищі, ніж у селах.

Але це, підкреслюю, моє бачення. Мені так здається.


- За психоаналізом, сильний страх чи опір часто приховує під собою масивне бажання. Якщо цей погляд екстраполювати на галицьке суспільство, то про що говорить характерний для Галичини сильний опір щодо всього російського?

- По-перше, з точки зору психоаналізу, це не обов’язково мусить бути бажання. Це може бути будь-яке приховане переживання, яке не має можливості бути явно суспільно вираженим.

А по суті, я б тут повернувся до фантомної ідентичності і галицького нарцисизму: в силу історичної потреби галичани мусіли зберігати свою систему самовартості, не до кінця розуміючи, що вона – фантомна.

Якщо говорити спрощено, то я сказав би, що страх перед російським, як і колишній страх перед польським, пов’язаний з тим, що десь у глибині душі галичани, які задаються питаннями власного буття, розуміють, що галицька ідентичність є фантомною і не має істинних опор. Захист цієї фантомної ідентичності викликає страх у стосунку з іншими культурами, які мають міцну ідентичність. Це – звичайний страх поглинання. Ми справді боїмося цього поглинання, знищення, ми це переживаємо. Наскільки «вони» (і в принципі, байдуже, ким ці «вони» є насправді) нас дійсно хочуть «ликнути» – зовсім інше питання.


Дивно, що в Галичині є багато талановитих та оригінальних постатей, і серед них не знайшлося бодай двох-трьох мислителів, які написали б або «вчудили» щось таке, від чого весь світ би ахнув. Що нам заважає? От, приміром, грузини – маленький народ, а мають Канчелі – як на мене, найвидатнішого композитора кінця ХХ ст. Я вже не кажу про нації та народи, які є рушіями світової культури, до яких, між іншим, належать і росіяни, і поляки. А ми якось так до цього ставимося… А як воно буде? А як нас сприймуть? А чи буде добре, якщо ми будемо вірити власному розуму, а ще й ним керуватися!?

Я не хочу сказати, що ми нічого не створюємо. Створюємо. І до того ж унікально добрі речі. Але самі собі відмовляємо у претензіях на «супер». Наприклад, чи багато з нас знає, що перший нафтовий світовий конгрес був організований у Львові?! Слабо було мати штаб квартиру ОПЕК у нас?! Тому й не маємо світового відтінку за своїми плечима. Ми робимо добре, а виходить щось локальне. Порівнюємо себе постійно зі Східною Україною, з поляками, росіянами… А навіщо порівнювати? Як маємо що сказати, то й повинні мати відвагу користуватися плодами власного розуму.

Якщо резюмувати, то якби в Галичині користувалися правилом «Май відвагу користуватися власним розумом, не звертаючи увагу на те, що тобі говорять інші», то і страху перед іншими культурами було б значно менше.

- А цей брак відваги не може бути пов’язаним з підвищеною самокритичністю?

- Ні, все-таки з обережністю, страхом не зробити дурницю. З невпевненістю. Малувато у нашій історії просвітників, які дали би приклад того, що не треба боятися користуватися власним розумом. Хіба, може, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко. Постатей такої величини було, звичайно ж, багато. І серед науковців, і серед мислителів, але небагато було таких, які б клали себе у фундамент саме української чи галицької ідентичності.

Психлікарня: без виправдання для жорсткості
- Нещодавно натрапив в Інтернеті на статистику, що кількість психічних захворювань на Львівщині невпинно зростає. З чим це пов’язано?


- Якщо я різко скажу, то образяться ті джерела, на які ви посилаєтесь… Річ у тім, що статистичні дослідження є недостовірними. Вони не базуються на добре вивіреному науковому обстеженні населення. Це не тому, що немає компетентних дослідників, а тому, що так зване епідеміологічне обстеження, покликане виявляти частоту захворювання в населенні, – це дуже складна і дорога технологія. У нас немає таких коштів. І в Радянському Союзі таких не було. Це можуть дозволити собі тільки найбагатші країни.

Не можу сказати, що частота психічних захворювань змінилася. Змінилися лише пропорції різних захворювань: стало більше тривожних розладів, на поверхні трішки більше депресивних, тому що такі пацієнти почали більше звертатися… Змінилися акценти у зв’язку з часом.

- Які і чому? Чому стало більше тривожних хворих?

- Тому що наростає екзистенційна непевність людини. Наприклад, ще років 30 тому ніхто з нас серйозно не думав би про те, що люди – це «біологічні роботи». А тепер думають. Чіпи вставляють, клони вирощують, серце можна замінити або суглоб. Грубо кажучи, голову відрізати і пришити… Інженерно-біологічний характер розуміння людської природи експансивно вибухає: генетичні дослідження, біотехнології. Людина по суті вже тратить сприйняття себе як Божої істоти.

Я не хочу сказати, що так воно і є і що жодних альтернативних поглядів на людину нема. Я хочу лише сказати, що ми живемо сьогодні у часах, коли схожі думки починають щораз більше циркулювати. Тому люди в загальній масі почуваються невпевнено. Крім того – криза, серйозні соціальні зрушення, як то завжди на початку століття буває, інфляція, знецінення грошей як вартості. Як у такому світі людині не тривожитися? А якщо такі переживання накладаються на біологічну схильність до тривоги, тоді зовнішні впливи її виявляють.

- Нещодавно, коли в обласної психіатричної лікарні був конфлікт із ЗМІ – тоді журналіст начебто прийшов сюди, як хворий…

- Ні, не як хворий. Він подзвонив і попросив дозволу зняти лікарню. Ми дали йому дозвіл, і він ходив по відділеннях, ми йому показували найгірші місця – показували тому, що не боялися. А не боялися тому, що ще кілька років тому робили відкриту акцію у Львові на пл. Ринок, де усім мешканцям і туристам впродовж дня показували «психіатрію в натурі». То були Дні хворих на шизофренію. Ми сконструювали великий лабіринт перед Ратушею і повісили там фотографії, зокрема з туалетами, з усім-усім. Все місто бачило нас, і я подумав, що ми вже все відкрито задекларували, то ж нехай собі йде і знімає.

Він походив, у санітарів взяв інтерв’ю – і через кілька днів написав статтю про те, що Львівська психіатрична лікарня – це гетто. А що таке гетто і яку алюзію це слово у собі несе – пояснювати не треба. Я вважаю, що це було дуже неетично. Йому все показали, поговорили з ним по-людськи, а він такий ніж у спину запхав… Не нам, а нашим пацієнтам і їх родичам. Я не приховую, що Львівська психіатрична лікарня – далеко не найзатишніше і не наймиліше серцю місце на цьому світі. Але, з іншого боку, часто важкі умови перебування частково компенсуються реалістичним і сердечним стосунком до хворих. Коли до нас приїжджають німці, то кажуть, що умови наші дуже важкі, але те, як персонал ставиться до хворих – в них так по-людськи давно не ставляться. Чи щирі вони? Щирі, бо ми часто відвідуємо їх у межах співпраці регіонів. І тенденції сучасної німецької, та й європейської психіатрії також примушують задуматися над багатьма питаннями.

- Коли ви тоді коментували цю ситуацію, то казали, що така поведінка журналістів погано впливає на хворих і на їхніх рідних. Що саме ви мали на увазі?

- Сенсаційні матеріали журналістів читають і коментують на свої лади. Якщо матеріали нечесні, а такі, щоб «заробити бали» чи ще щось інше, то більшість читачів про підводні течії журналістського репортажу не мають жодної гадки і часто сприймають написане «як є». А серед читачів є наші пацієнти і їх родичі. Як вони мають реагувати. І як потім, при потребі, їхати у лікарню. А іншого варіанту частіше за все і нема! Вони мусять десь бути, а іншої лікарні нема.

- Ви казали про те, що персонал дуже сердечно ставиться до хворих. Водночас у Львові багато говорять про те, що санітари іноді жорстоко поводяться з хворими, б’ють їх…

- Це теж правда. І я особисто на це болюче реагую. Жорстоке ставлення до хворих виправдання немає. Якщо я тільки щось дізнаюсь на цю тему, я одразу кажу: «До побачення». Не тому, що я такий винятково порядний. А тому, що цьому немає виправдання ніде. А щодо «жорсткого» ставлення до певної категорії пацієнтів, то, нічого не виправдовуючи, мушу сказати, мабуть, незвичну річ. Якби я прийшов у лікарню і мав би справу з санітаром, якому би щось емоційно сказав, і він би мені щось емоційно сказав, десь мене притис, я йому нахамив по своїй хворобі, то це – нехай агресивний, але людський стосунок у всіх його можливих виявах. А уявіть, що я приходжу в лікарню, мені говорять йти в палату, прив’язують і посміхаються: «Все гаразд, все добре, все добре…» - а мене від цього «шляк трафляє», мене розриває від емоцій, а до мене посміхаються, розвертаються і йдуть. А я залишаюся ізольованим і без жодного відтінку людського розуміння… Важко сказати, що краще. Хоча насправді ця тема – не предмет дискусії нашвидкуруч.

- Щодо умов у лікарні: нещодавно натрапив на тезу, що сто років тому лікарня була краще забезпечена для лікування хворих, ніж сьогодні.

- Так. Лікарня була збудована для 800 хворих. У радянські часи їх було 2,3 тис. На нинішній день є 1450, тобто майже на тисячу скорочена кількість. Напевне, треба було б ще скоротити, але вже немає куди, бо якщо ми ще трохи скоротимо, то в нас не буде місць для нових хворих. Критична межа – десь 1,4 тис. Але це означає, що порівняно з первинним проектом є на 600 хворих забагато. Це також означає, що менше місця, менше площі для хворих, більше скупчення, і вихід шукати треба. Ми, як я вже згадував, маємо спільний проект з німцями щодо реформування психіатрії, думаємо разом, як бути далі. Можливо, будемо створювати філіали в районах. Перш за все йдеться про площу.

- Наскільки частими є випадки, що здорових людей можуть діагностувати, як хворих?

- У психіатрії це дуже непросто, як би хто собі не думав. У нас був один курйозний випадок – це було давно, років 12-13 років тому. Головний редактор однієї з львівських газет «домовився» з журналістом, що той прийде у приймальне відділення, «зіграє вар’ята», поступить, буде тут лежати і відписувати звідси репортаж. Ідея, на жаль, в історії психіатрії не нова. Чи то у лікарів чуття тоді спрацювало, чи що, але коли ми його оглядали на консиліумі, поговорили з ним на різні теми, через півгодини він признався у «замовленні». Я тоді ще дзвонив до того головного редактора і казав, що ми на них подамо в суд, бо цього не можна робити, це – протиправно. Але, на їх честь, вони визнали провину, вибачилися, тож цю справу ми не починали.

Отже, ми здорову людину вичислили доволі швидко. Симулювати дуже тяжко, але і здорову людину діагностувати як психічно хвору майже неможливо. Перегини у діагностиці, звісно ж, є це правда, але це – трохи спадок радянських часів.

- А чи трапляються лікарські помилки, після яких хворим стає гірше?

- У психіатрії цього набагато менше, ніж у загальній медицині. В загальній медицині можливість лікарської помилки є досі доволі високою. У психіатрії препарати поділені на стандартні 3-4 класи і групи, тобто їх значно, менше ніж у загальній медицині, до того ж вони не є такі специфічні. Тому можливість сильно помилитися є значно меншою. Ось недоврахування нюансів у психіатрії є важливим, але це вже стосується особливих вимог до професіоналізму і до фінального результату лікування.

- У травні в ЗМІ з’явилася інформація, що міліція затримала хлопця, потім запроторила його до психіатричної лікарні, вимагаючи в батьків грошей за його звільнення. Це – реально?

- Я про це вперше чую. А мав би чути як головний лікар. Якби така історія була, то, думаю, я би про це знав. Хіба що вона сталася протягом останнього місяця, коли мене у лікарні не було (я був прооперований на суглобі). Я думаю, що це – більше з області міфології. Якщо б такий факт був, а я про нього не знав, то я з цим хлопцем хотів би зустрітись і поговорити. І, думаю, якась адекватна реакція з нашого боку все ж би була.

- Наскільки вагомою для лікарні є проблема корупції? Скажімо, 2011 року повідомлялося про те, що лікарня закупила цукор за завищеними цінами.

- Це – неправда чистої води, роздута пресою історія. Суть полягала в тому, що журналісти десь там дістали результати тендеру на цукор, і були дуже різні тендерні пропозиції: була дуже висока і низька. І ми абсолютно чесно все зробили. Високу пропозицію ми не акцептували, ми купили цукор за чесно низькими цінами на той час. Не купити ми його не могли, але не так, як це було написано у пресі. Але про правдивість інформації у пресі ми вже згадували. Нас, до речі, перевіряла прокуратура обласна, міська, УБОЗ, УДСБЕЗ – і досі перевіряє, але всі побачили, що на нас «наїхали». Це теж частина нашої з вами реальності. А взагалі, хочеться сказати ще раз емоційно: коли пишуть журналісти неправду – це катастрофа.

- Наскільки гострою є проблема задіювання хворих? Колись ви казали про намір залучати їх до роботи на території лікарні – це робиться?

- Ми це робимо, але за бажанням хворих. Якщо вони хочуть це робити, то ми створюємо спеціальні групи, і вони охоче працюють. Але це крапля в морі порівняно з тим, що хворі могли би робити: тут колись були сільськогосподарські угіддя, свинарник, корівник, городи. Хворі мали можливість бути впродовж дня на свіжому повітрі, на природі. Але ця тенденція, щоб хворих тримати більше у приміщеннях, зараз є в усьому світі, не тільки в нас.

- Хіба це не впливає на хворих негативно?

- Звісно ж, негативно. Кожна людина хоче мати можливість простого банального буття на самоті з собою, на природі, на волі. Навіть просто полежати в траві, послухати … А можливостей для цього щораз менше.

- Що ж, дякую за розмову.

- І вам дякую за розмову і за непрості питання. Тільки пам’ятайте, що все сказане було моїм суб’єктивним баченням, а отже, об’єктивної вартості не має.

Ретроспектива-2004. Гардіан. Недовіра до політиків.

Цей давній текст я перевидаю і для зручності цитування і для того щоб:

1) спростувати доволі популярну ідею про те що мовляв: РАНІШЕ БУЛО КРАЩЕ ))

2) показати що "за кордоном" публічними політиками не задоволені точно так само, як і у нас.

3) а також для того щоб показати, що прогнози учасників опитування, зокрема - простих європейців, які вони давали 16 років тому, в-основному збулися )) З поганими прогнозами це буває частіше, ніж з добрими ) Нажаль...

Цей текст можна звірити з оригіналом ось тут:

Вотум недоверия мировым политикам https://inosmi.ru/world/20041119/214812.html

Але якщо ви в Україні, то вам доведеться для цього ввести пошуковий рядок в Гугл

site:inosmi.ru 214812.html

Потім треба буде перейти в "кеш гугла" а потім можливо ще й натиснути "тільки текст". А можна просто прочитати копію цього тексту нижче, але вже з моїми наголосами:


The Guardian, Великобритания

Вотум недоверия мировым политикам

19.11.2004

Иэн Трейнор (Ian Traynor), Загреб

Мир становится все более опасным местом, а возглавляют его политики, которые слишком некомпетентны, недобросовестны и ненадежны, чтобы справиться с новыми вызовами. Таковы результаты опубликованного вчера масштабного международного опроса общественного мнения.

В результате опроса 50 тысяч людей из более чем 60 стран политические элиты по всему миру получили массовый вотум недоверия: почти две трети респондентов считают руководство своей страны недобросовестным, а чуть более половины - безнравственным.

Жители Западной Европы и Ближнего Востока особенно пессимистичны относительно будущего своих детей, полагая, что их жизнь будет гораздо менее безопасной и благополучной, тем самым выражая несогласие с политикой администрации Буша (George W. Bush) по распространению свободы, демократии и процветания путем свержения таких режимов и лидеров, как Талибан и Саддам Хусейн (Saddam Hussein).

Авторы ежегодного исследования утверждают, что оно представляет взгляды 1,2 млрд. людей. Оно было проведено прошлым летом компаний Gallup International для Международного экономического форума в Давосе (Швейцария).

Основатель и председатель форума Клаус Шваб (Klaus Schwab) назвал результаты тревожным звонком для лидеров.

'Данные этого всестороннего мирового исследования являются серьезным сигналом для лидеров. Люди во всем мире ожидают и требуют от своих лидеров гораздо больше, чем получают. Им нужны лидеры, способные принимать смелые и долгосрочные решения, действующие в лучших интересах граждан планеты', - сказал он.

63% респондентов по всему миру считают своих политических лидеров недобросовестными, 60% сказали, что у них слишком много власти, а 52% обвинили руководство в безнравственности.

Недоверие к политикам в Латинской Америке, Азии и Африке выше, чем в Европе и Северной Америке.

Назвав результаты печальным и зловещим знаком для политиков всей планеты, форум отметил, что европейцы и американцы кажутся более терпимыми к недостаткам политиков, чем жители других континентов. Но европейцы гораздо больше озабочены будущим, а Германия в особенности встревожена перспективами уменьшения богатства и роста незащищенности.

В исследовании она называется самой пессимистичной страной мира и одной из самых критичных по отношению к политической и деловой элите. Так, три из четырех немцев не доверяют своему политическому руководству, тогда как, например, в Нидерландах этот показатель составляет один из десяти.

В том, что касается опасений за будущую безопасность, жители Западной Европы возглавляют мировую турнирную таблицу. 55% из них считают, что следующее поколении будет жить в менее защищенном мире. Так же думают и 54% населения Ближнего Востока, хотя здесь в исследовании участвовали только Турция, Египет и Израиль.

Разрыв между пессимизмом старых демократий в Западной Европе и оптимизмом молодых в Восточной поражает - лишь 27% жителей Восточной Европы обеспокоены будущей безопасностью.

Что касается благосостояния, лишь один из пяти опрошенных в Западной Европе считает, что в будущем его доходы увеличатся, тогда как половина респондентов в Восточной Европе придерживается более оптимистичных взглядов.

72% британцев заявили, что 'политики подвержены влиянию тех, кто могущественнее их', вынеся таким образом осуждающий вердикт решимости Тони Блэра (Tony Blair) поддерживать 'особые отношения' Великобритании с администрацией Буша. В целом по Западной Европе такого мнения придерживаются 58% опрошенных.

В отличие от мировой пессимистической тенденции 50% африканцев верят, что следующее поколении будет жить в лучшем мире.

В целом женщины настроены более пессимистично, чем мужчины: 46% женщин и 43% мужчин считают, что будущие поколения будут жить хуже.

Молодежь в целом более оптимистична: 28% респондентов моложе 30 считают, что мир станет лучше, по сравнению с 22% опрошенных старше 51, кто разделяет их мнение.

Египтяне могут посоревноваться с немцами за звание самых больших пессимистов.

Девять из десяти поляков подозревают своих политиков в нечестности. Это значительно выше среднего показателя по Европе и в два раза - по региону.

Tweet
Популярное
  • Популярное
  • Обсуждаемое

Нижче-подані лінки я цілком свідомо подаю в неповному вигляді. Подаю винятково для того щоб показати "історичний контекст" на момент перевидачі цього тексту. Нажаль, рівень обєктивності сайту Іносмі за ці 16 років суттєво знизився, а відсоток пропагандистських текстів, навпаки, суттєво зріс.


Киев vs Севастополь: где стало жить лучше после 2014 года? (Корреспондент)

29.01.2020Корреспондент, Украина

TOI: на поляках лежит часть ответственности за Холокост

29.01.2020The Times of Israel, Израиль

Восемь стаканов воды в день? Ученые не согласны (DN)

29.01.2020Dagens Nyheter, Швеция

Die Welt: Трамп рассказывает сказки о «газе свободы»

29.01.2020Die Welt, Германия

Нихон кэйдзай: лекция Путин-сэнсэя по истории Второй мировой

29.01.2020Nihon Keizai, Япония</div>

Ретроспектива 2004. Таймс. Наш і ненаш натовп. Слідами Помаранчевої революції.

The Times, Великобритания

Толпа это не толпа, если это НАША толпа

Саймон Дженкинс (Simon Jenkins), 02 декабря 2004

Воинствующие толпы обладают гипнотическим эффектом. Вчерашние толпы в Киеве оказались на гребне триумфа после недельного протеста против результатов выборов на Украине. Разворот на 180 градусов, произведенный уходящим со своего поста президентом Кучмой, и слушание в Верховном Суде выглядели предзнаменованием новых выборов или, по крайней мере, коронацией лидера оппозиции Виктора Ющенко.

Мировые информационные агентства поддержали этот протест в полной мере. Первые страницы пестрят фотографиями красивых девушек, просовывающих цветы между щитами полицейских и танцующих под рэп. Океан оранжевых знамен демонстрирует поддержку Ющенко и его заместителю, 'олигарху' Юлии Тимошенко. Толпы окружают здание парламента и администрации президента, а банки и бизнес прекращают свою работу. Сила не применяется, главным образом потому, что толпы в ней не нуждаются. Но она подспудно имеется в виду, когда толпы заявляют, что для их разгона властям придется прибегнуть к 'позорному насилию'. А именно этого власти в Киеве, к счастью, делать не хотят.

Следовательно, киевская толпа - это хорошая толпа. Она похожа на толпу на Площади Тяняньмынь в 1989 году, на лейпцигскую толпу в том же, 1989 году, на толпу в Белграде в 2000 году. Это толпа молодежи, и она выгодно контрастирует с 'плохой' толпой, митингующей в поддержку победителя на выборах Виктора Януковича в Донецке и других городах востока Украины. Об этих толпах сообщают мало. Они митингуют не в Киеве, в основном это пожилые мужчины из рабочей среды, о которых часто говорят как о 'привезенных на автобусах'. Следовательно, Киев взяла в плен не толпа, а организованная масса. Это голос народа, голос масс, общественное мнение, демократия. Когда такие людские массы выходят на улицы и баррикадируют здания, мы их приветствуем и не применяем к ним унизительное слово 'толпа'.

Здесь у меня возникает проблема. И это не связано с тем, что меня немного 'заклинивает', когда я слышу, как Тони Блэр, Джордж Буш, Евросоюз, 'Guardian', 'Fox News', ЦРУ, Би-Би-Си, Лех Валенса, 'Правильно Думающие Люди', дядюшка Том Коблей (Tom Cobleigh) и прочие в унисон поют 'Во стольном граде, во Киеве' Мусоргского. Толпа - это классический пример дефолта демократии. Это 'верховный правитель' Уолпола (Walpole). Это - 'отверженные', физическое выражение воли народа, который захватывает и в течение непродолжительного времени удерживает в своих руках власть. Это систематизированная анархия. И на нее никогда нельзя положиться.

Фальсификация президентских выборов - это не уникальное украинское явление.

Владимир Путин на последних президентских выборах в России буквально раздавил своих оппонентов, и Запад даже не пикнул. Перекройка избирательных округов, подтасовка бюллетеней, подкуп и злоупотребления - это давняя демократическая традиция. Принимая во внимание минимальный разрыв между кандидатами - 49 процентов к 46, а также вопиющие подтасовки, можно сказать, что у Ющенко есть основания для возмущения. Его мнение о том, что результаты выборов были сфальсифицированы, разделяют иностранные наблюдатели. Но у нас нет возможности узнать, действительно ли его лишили реальной победы, поскольку мнения в этой стране имеют строгую территориальную специфику и разделены примерно пополам. Избирательная комиссия утвердила результаты, правда с некоторыми оговорками. Возможно, цена этому решению - ноль, но это конституционное решение.

Господин Ющенко послал своих сторонников на улицы, потому что ему нечего терять. Он сам себя короновал на президентский трон в здании парламента. Его заместитель Юлия Тимошенко потребовала отстранить от должности премьер-министра и привлечь к уголовной ответственности Януковича, а также посадить под домашний арест президента Кучму. Они призывают к пассивному неподчинению и надеются, что средства массовой информации и силы безопасности перейдут на их сторону вместо того, чтобы обеспечивать закон и порядок. За ними стоят массы (кто знает, составляют ли они народное большинство?), которые можно разогнать лишь силой.

Похоже, что такая тактика срабатывает. Давление и настойчивость киевских демонстрантов сломала государственные СМИ, затем парламент, затем президента. Возможно, она сломает и судебную власть. Хотя украинская конституция не содержит никаких положений, разрешающих проведение повторных выборов, наиболее вероятным вариантом развития событий может стать пересчет голосов и победа Ющенко. При этом конституцию придется немного переписать. Насколько бы ни были оправданны эти действия, это государственный переворот.

Пока все идет в коммунистическом духе. А что дальше? Украина - большая страна. Ее население равно населению Британии (50 миллионов человек), причем она в три раза больше Британии по территории. Не имея естественных природных границ, Украина на протяжении всей своей истории наблюдала, как иностранные армии боролись за ее кажущиеся бескрайними степи. Самым выдающимся естественным рубежом является Днепр, несущий свои воды с севера на юг. Украинцы-католики, живущие на западе, обращены лицом к Польше и Центральной Европе. Православное, в основном русскоговорящее население востока Украины смотрит на Россию и на Черное море. Это разделение в полной мере нашло свое отражение в ходе выборов. Возможность возникновения сепаратистского движения на востоке настолько же сильна, как и сепаратизм, охвативший бывшую Чехословакию и Югославию. Стопроцентная гарантия такого раскола будет обеспечена, если Россия поддержит восток, а Европа и Америка - запад страны.

Именно так и произошло. Путин встал на сторону Януковича, а весь Запад - на сторону Ющенко. Вмешались Польша и Украина, чтобы пересмотреть результаты выборов. На этой неделе Колин Пауэлл поддержал дело Ющенко и потребовал, чтобы страна не разделялась пополам.

Однако, если в итоге результаты выборов будут пересмотрены, восточная Украина вряд ли с этим согласится. Ее население ясно ощущает, что победил их человек. Их близость с Россией (четверть населения Украины называет себя русскими), а также их мощная региональная лояльность Януковичу может привести к полному разрыву с Киевом. Европа получит еще одно новое государство, объединяющее Донецк, Крым и Одессу, а также враждебную Россию, отчаянно стремящуюся отстоять свой фланг.

Запад заявляет, что он против такого раздела. Он полагает, что границы государств священны, и целостность государств следует сохранять - не мытьем, так катаньем. Однако такая политика ведет к бойне. В начале 90-х Запад подстрекал Словению и Хорватию к отделению от Югославии и силой оружия обеспечил дальнейшее расчленение этой несчастной страны. Интервенция против Ирака, похоже, расколет эту страну на две или даже на три части, но отнюдь не приведет к созданию единого демократического государства. Неужели такую же судьбу Запад готовит Украине?

Мы одержимы маниакальной страстью, пытаясь навязывать миру свою волю. Мы горько жалуемся, когда мир нашу волю не исполняет. Господин Ющенко - это 'наш' олигарх, в отличие от олигархов российских. Возможно, его победа соответствует интересам Запада. Но это будет не так, если богатства Украины, сосредоточенные большей частью на востоке, отойдут к России. Даже если правда на стороне Ющенко, Запад со своей крикливой пристрастностью вступает на опасную тропу.

Это может привести к отделению восточной Украины и к расчленению буферного государства на границах России. Это предполагает, что самый крупный кусок пирога достанется Путину, который съест его с большим удовольствием. А потом мы будем способствовать разделу Чечни?

Что касается толпы, я поддержу ее, если она делает хорошее дело. Однако я хорошо запомнил совет Пиквика, данный им своему напуганному коллеге: 'Всегда кричи вместе с самыми сильными'. Толпа - это капризный и своенравный монстр, очень горячий на ощупь. Толпы привели к власти коммунистов и фашистов. По спинам толпы в 1989 году пробрался на вершину власти в Сербии Слободан Милошевич, и та же толпа свергла его десятилетие спустя.

Возможно, по меркам демократии толпа - это несовременно. По крайней мере, так говорят опросы общественного мнения. Однако она все еще способна выполнять свою смертоносную роль. Именно толпы заставили Америку уйти из Вьетнама. Толпа реформировала Францию после 1968 года, приведя ее к децентрализации. Она в 1990 году подписала смертный приговор законопроекту Маргарет Тэтчер о введении избирательного налога. Но толпа не всегда побеждает. Самая крупная толпа в истории Великобритании, собравшаяся в прошлом году и протестовавшая против войны в Ираке, не возымела своего воздействия на лейбористское правительство. И в этом году толпа, выступившая возле парламента в поддержку охоты на лис, не добилась победы.

Такие толпы являются выражением проигрыша. Они говорят о том, что конституции теряют доверие к себе, а демократические институты терпят крах. Толпа - это продолжение политики, ведущее к гражданской войне. Толпа на улице - это не аргумент победителя, а аргумент проигравшего. Ее лидеры просто надеются на то, что массы заставят пушки замолчать, а съемочные камеры - работать, что они выведут на оперативный простор блицкриг гласности в поддержку великого духа противоречия. Мы можем принять толпу как неизбежное зло, но она таковым и останется.

_________________________________________________________

Все о выборах на Украине

Борцы со свободой ("The Washington Post", США)

Украинский народ ждет ("Christian Science Monitor", США)

Страсти на Украине разжигает пресса ("Christian Science Monitor", США)

'Холодная война за Украину' ("Die Welt", Германия)

Последний ход Кучмы ("United Press International", США)

Путин ("Die Welt", Германия)

Для России в Киеве речь идет не только о власти, но и о душе ("Die Welt", Германия)

Украинские олигархи подстраховываются на случай изменения политической конъюнктуры ("The Financial Times", Великобритания)

Что Путин заварит, то Шредер и подаст ("Der Tagesspiegel", Германия)

Место Украины в битве за Евразию ("La Vanguardia", Испания)

Момент для Кучмы ("The Times", Великобритания)

Опасное безразличие России ("The Washington Post", США)

Шредер и Путин ("Frankfurter Allgemeine Zeitung", Германия)

Будущее России ("Le Monde", Франция)

Русский медведь с путинским лицом выходит из спячки на Украине ("The Times", Великобритания)

Путинизм на марше ("The Washington Post", США)

Проклятие коммунизма ("The Wall Street Journal", США)

Второй шанс Украины ("The Boston Globe", США)

Украина: столкновение двух схожих элит ("Rebelion", Испания)

Украинские СМИ: В основном мы распространяли ложь ("Die Welt", Германия)

Автономия по-русски ("Der Standard", Австрия)

Откуда такая безучастность? ("Berliner Zeitung", Германия)

Испытание Украиной ("Frankfurter Rundschau", Германия)

Вопль Украины ("The Boston Globe", США)

Путинский котлован неоцаризма ("El Pais", Испания)

Украинская оппозиция выдвинула ультиматум ("United Press International", США)

Подрывная работа российской власти против украинской оппозиции ("Liberation", Франция)

Украина: Фальсификаторам становится все труднее ("Die Tageszeitung", Германия)

Реалии украинского раскола ("The Independent", Великобритания)

Кремль кладет в качестве жертвы на алтарь стабильности демократию ("Die Welt", Германия)

В Москве не забыли сербскую и грузинскую революции ("Le Figaro", Франция)

Хорош ли Виктор Ющенко для евреев? ("Haaretz", Израиль)

Глеб Павловский: 'Оранжевый цвет - цвет детского поноса' ("Die Tageszeitung", Германия)

Украина: Разделяй и властвуй ("Der Tagesspiegel", Германия)

Проблеск здравомыслия на Украине ("The New York Times", США)

Европейцам следует оказать решительную поддержку демократическому движению на Украине ("Financial Times Deutschland", Германия)

'Россия с Украиной в качестве сателлита становится империей' ("Die Welt", Германия)

Размышления о событиях на Украине: Глас народа? Или глас Сороса? ("New Statesman", Великобритания)

Чудо Ющенко ("The Times", Великобритания)

Важный момент для Запада ("Newsweek", США)

Ричард Пайпс: 'Большой Брат' и 'малые русские' ("Newsweek", США)

Путину не следует совать нос в украинские дела. И нам тоже ("The Independent", Великобритания)

Освещение украинских выборов в западных СМИ безнадежно искажено ("The Guardian", Великобритания)

Еще одна бархатная революция ("El Pais", Испания)

Украинская путаница: цари при независимости ("Le Figaro", Франция)

Восстание дипломатов ("Stern", Германия)

Украина и вирус демократии ("ABC", Испания)

'Путин рискует провалиться под лед' ("De Telegraaf", Голландия)

Стивен Сестанович: Путин не тот человек, которого хотелось бы пригласить на ужин в семейном кругу ("National Public Radio", США)

Схватка за власть на Украине: Оппозиция надеется на победу ("Der Tagesspiegel", Германия)

Российская оппозиция: "У Шредера что-то с головой" ("Focus", Германия)

Глава Еврокомиссии: Европа 'не изменит себе' ради России ("Frankfurter Allgemeine Zeitung", Германия)

Оранжевая революция ("Time", США)

Вместо США cитуацию на Украине окончательно взял в свои руки ЕС ("Der Standard", Австрия)

Рискованный промах Путина ("Spiegel", Германия)

Народ Украины сам сделает свой выбор ("Christian Science Monitor", США)

Попытки Путина повлиять на украинские выборы дают обратный результат ("The Wall Street Journal", США)

Украина: Излишние провокации Запада ("The Hindu", Индия)

Финансовая помощь США и ЕС имеет большой вес ("Le Monde", Франция)

Виктор Янукович, любимый сын России-матушки ("Time Europe", США)

Кучма & Co. - раскольники ("Die Tageszeitung", Германия)

Два лица Украины ("El Mundo", Испания)

Политический кризис на Украине начинает сказываться на экономике ("The New York Times", США)

Как бороться с русским медведем ("The Financial Times", Великобритания)

Амбиции России ("Die Welt", Германия)

Россия оказалась не у дел ("Le Monde", Франция)

Украинцы слишком долго были пешками в политической игре ("The Guardian", Великобритания)

Новый раскол между Востоком и Западом ("The New York Times", США)

Польша, другой сосед Украины ("The Wall Street Journal", США)

Украина: Организационная сторона протестов ("Der Standard", Австрия)

Над Украиной нависла угроза территориального раздела ("The Financial Times", Великобритания)

Две Украины ("La Stampa", Италия)

Украина: Излишние провокации Запада ("The Hindu", Индия)

Почему на Украине Путин поддерживает олигархов ("La Repubblica", Италия)

Украина: настал решающий момент ("The Wall Street Journal", США)

Путин и ЕС: украинский вид сотрудничества? ("Aktuell.ru", Германия)

Назад в СССР? ("The Wall Street Journal", США)

Украина на краю пропасти ("The Economist", Великобритания)

Михаил Саакашвили: Мы верны обещаниям 'революции роз' ("The International Herald Tribune", США)

Россия сдает свои позиции? ("Radio France Internationale", Франция)

На Украине разыгрывается будущее России ("Le Monde", Франция)

Украинский переворот в постмодернистском стиле ("The Guardian", Великобритания)

Европейская дипломатия: как это должно быть ("The International Herald Tribune", США)

Украина между двумя полюсами ("La Vanguardia", Испания)

Рассерженная Европа осталась в стороне от переговоров Буша и Путина ("Il Foglio", Италия)

Хитрости Италии ("La Repubblica", Италия)

Мы доказали, что мы - нация ("The Independent", Великобритания)

Путин бросает вызов Европе ("Liberation", Франция)

Cырьевой империализм России ("Sueddeutsche Zeitung", Германия)

Украинский переворот в постмодернистском стиле ("The Guardian", Великобритания)

Украина: Испытание для Европы ("Der Standard", Австрия)

Лицемерию Евросоюза должен быть положен конец ("The International Herald Tribune", США)

Украина на грани ("ABC", Испания)

Восход украинской нации ("The Wall Street Journal", США)

Должен ли Запад охладить отношения с Россией? ("Handelsblatt", Германия)

Киев вносит раскол между ЕС и Россией ("Handelsblatt", Германия)

Русские опасаются распада Украины ("Die Welt", Германия)

Юлия Тимошенко: "Битва за Украину" ("ABC", Испания)

Свобода европейцев ("Frankfurter Allgemeine Zeitung", Германия)

Европа выступает против беззакония, но ничего не может поделать ("Le Figaro", Франция)

Путин поддерживает олигархов-соседей ("The Wall Street Journal", США)

Испуганные олигархи по-прежнему ставят на Януковича ("The Financial Times", Великобритания)

Украина между Россией и Западом ("El Mundo", Испания)

Буш берется за Путина ("Frankfurter Rundschau", Германия)

Юлия Тимошенко: миллионерша-революционерка ("The Guardian", Великобритания)

Украина: быть или не быть? ("La Vanguardia", Испания)

Анализ: 'Чистейшей воды демократ' ("Berliner Zeitung", Германия)

Повторенье - мать ученья ("The Times", Великобритания)

Оранжевая революция ("The Guardian", Великобритания)

Кризис на Украине ("The Washington Post", США)

Украина превратилась в проблему для России? ("United Press International", США)

Подлог на Украине ("Folha", Бразилия)

Новые разногласия в Европе ("The Economist", Великобритания)

Олег Гордиевский: Над Европой снова опускается 'железный занавес' ("Daily Mail", Великобритания)

Ставки Москвы на Украине очень велики ("Los Angeles Times", США)

Третья Европа ("Courrier International", Франция)

Куда идет Украина? ("The Economist", Великобритания)

Что должна делать Европа ("Corriere Della Sera", Италия)

У Украины украли выборы ("The Heritage Foundation", США)

Украина: Время оранжевых ("Der Tagesspiegel", Германия)

Плохой путь для Украины ("Los Angeles Times", США)

Недостаточно управляемая демократия ("Berliner Zeitung", Германия)

Отвращение ("The Guardian", Великобритания)

Передний край борьбы за свободу ("The Guardian", Великобритания)

Колин Пауэлл: США не признают результаты выборов ("The Financial Times", Великобритания)

Путин махнул рукой на Украину? ("The Economist", Великобритания)

Украина: Власть наносит ответный удар ("Die Tageszeitung", Германия)

Украине предоставляется возможность сдержать свое обещание перед демократическим сообществом ("The Daily Telegraph", Великобритания)

Конфликт между Востоком и Западом ("Frankfurter Allgemeine Zeitung", Германия)

Разделительный рубеж между Россией и Западом ("The Financial Times", Великобритания)

Что ждет Украину после выборов? ("National Review", США)

Прага - 1989, Киев - 2004: Восстание против лжи ("Die Presse", Австрия)

Противоcстояние на Украине ("United Press International", США)

Украина: Хорошо смеется тот, кто смеется последним ("The Times", Великобритания)

Тайны украинских спецслужб ("El Pais", Испания)

Борьба за народовластие на Украине и цинизм Путина ("The Boston Globe", США)

Ставки России на Украине очень высоки ("The Financial Times", Великобритания)

Украинский хаос ("La Vanguardia", Испания)

"Перетягивание каната" из-за Украины ("The New York Times", США)

Украина: опасные ставки ("Frankfurter Rundschau", Германия)

Рука Путина на Украине ("ABC", Испания)

Империя Путина ("Sueddeutsche Zeitung", Германия)

Жмеренецький - про майбутнє. Пророцтво чи Пропаганда?

Це - копія статті в газеті "Експрес", від 01 листопада 2018 року, стор.10, допитував пана Жмеренецького штатний інтервюер Експресу - Богдан Бондаренко.

згадка про цю статтю на сайті Експресу - мінімізована до рівня анонсу:

Яким буде наше майбутнє? | Expres.online
https://expres.online/science-and-technology/yakim-bude-nashe-maybutne
2 лис. 2018 ... Футуролог Олексій Жмеренецький - про технології, які змінять світ.

Перша згадка про цього "пророка" у мене зафіксована півтори роки тому в УП, і вже тоді я зрозумів що хлопця ТЯГНУТЬ ВГОРУ:

07 лютого 2017
Олексій Жмеренецький, координатор дискусійного Клубу "КОЛО", співзасновник платформи "Хартія Майбутнього", спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2017/02/7/7134389/

народився новоявлений пророк у 1986 році в Росії в м.Ухта ))

Жмеренецький Олексій Сергійович - Студреспубліка
http://studrespublika.com/biographiya/zhmerenetskiy.php
Народився 28.10.1986р. у м. Ухта, Росія.

Попри те що джерела вказують на те що він жив в Україні з 1993 року, однак в базі даних номер-орг (вважається коректною приблизно до 1997 року) такий не числиться.

Хоча його мама - присутня і має характерно-українські імя та по-батькові ))
**ЖМЕРЕНЕЦКАЯ АЛЛА ЛЕОНТЬЕВНА 1952-07-26 ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МАЙБОРСЬКОГО 4 / 116

З новіших баз даних відомо:
Жмеренецький Олексій Сергійович
Дата народження 28.10.1986
Місце народження Російська Федерація, Ар Комі, м.Ухта
**Адреса: Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул.Майборського, 4, кв.116

**маман народила майбутнього пророка у віці 34 роки:

Жмеренецька Алла Леонтіївна
Дата народження 26.07.1952
Місце народження Хмельницька обл., Віньковецький р-н, смт Віньківці
**Адреса 32500, Україна, Хмельницька обл., Віньковецький р-н, смт Віньківці, вул.Котляревського, 21

**так виглядає що своє власне майбутнє пан Жмеренецький вже забезпечив, відправивши свою маму з міської квартири у Хмельницькому "подальше" на рідні села ))
...і Така поведінка серед лідерів громадської думки зовсім не рідкісна...

Офіційно:

Жмеренецький Олексій Сергійович
http://uk.prostir.wikia.com/wiki/Жмеренецький_Олексій_Сергійович
Олексій Жмеренецький — системний аналітик, політичний експерт, громадський діяч. Один з ініціаторів громадської платформи «Хартія майбутнього».


Пан Жмеренецький зовсім недавно фігурував у скандальному ФБ-коментарі депутатки ВР Єлизавети Богуцької:


Нещодавно представниця партії Володимира Зеленського Єлизавета Богуцька потрапила в гучний скандал. Нардепка від "Слуги народу" спричинила хвилю обурення в мережі через скандальну заяву про соціолога Євгена Головаху. Богуцька назвала його "дідусем позаминулого століття", коментуючи у "Фейсбуці" ефір програми "Свобода слова", яка відбулася 31 січня.
...даже Лёшу Жмеренецкого юзала на предмет цифрового прорыва...
https://vgolos.com.ua/news/didus-z-mynulogo-sluga-narodu-obrazyla-vidomogo-sotsiologa-ta-zganbylasya-u-merezhi_1162482.html

Але попри це, все що нам хоче впарити цей приколіст, заслуговує на увагу. Адже говорить він це явно НЕ ЗІ СВОГО ГОЛОСУ.
тобто йдеться не про те яким бачить майбутнє уродженець КоміАССР, а про те яке майбутнє нам ГОТУЮТЬ ті сили, які цього кадра фінансують.

Тобто йдеться аж ніяк не про прогноз а про ПРОПАГАНДУ. замасковану під прогноз.

І якщо всі ми дружньо не будемо опиратися такій Пропаганді, то наше майбутнє справді буде таким, як тут описано.



Яким буде наше майбутнє?
Футуролог Олексій Жмеренецький - про поселення на Марсі, технології безсмертя і віртуальний секс

Завжди цікаво бодай одним оком заглянути в майбутнє. Тим паче разом із людиною такої незвичної професії, як футуролог. На відміну від багатьох письменників-фантастів, ці спеціалісти не висмоктують своїх прогнозів з пальця, а базують на тих тенденціях (від технологічних до соціальних], що вже існують. Мій гід у завтрашній день - Олексій Жмеренецький.


- Якось ви сказали, що хотіли би жити в XXIII столітті. Чому саме тоді?

- Тому що в найближчі 50 років буде впроваджено ключові технології, які дуже змінять світ. Наступне століття може стати періодом звикання людей до нової реальності, до технологічних можливостей. А вже у XXIII столітті гомо сапієнс, навчившись на помилках (у минулому винаходи також застосовували з деструктивною метою — досить згадати війни, винищення цілих народів), почнуть використовувати наукові відкриття за призначенням.

- Появу яких винаходів слід чекати в найближчі 50 років?

- По-перше, нашою повсякденністю стане доповнена віртуальна реальність. Завдяки комп'ютерам, які будуть ще компактнішими та матимуть ще вищу роздільну здатність, ми зменшимо потребу в переміщенні з місця на місце, будемо мандрувати віртуально.

По-друге, технічні засоби стануть для нас секретарями, друзями. Голосові помічники діятимуть настільки ефективно, що комунікація мало відрізнятиметься від спілкування живих людей.
По-третє, штучний інтелект розвинеться до такого рівня, що почне замінювати інтелектуальну працю багатьох спеціалістів - диспетчерів, бухгалтерів, секретарів, водіїв.
По-четверте, нас чекає суцільна роботизація. Навіть сьогодні в деяких галузях застосовувати такі машини, з огляду на їх собівартість та витрати на обслуговування, вигідніше, ніж залучати людей. У подальшому ця тенденція набуде масового характеру.

- На семінарі Інституту майбутнього (США) деякі науковці стверджували, що створення детальної моделі людського мозку дасть змогу різко збільшити наші розумові здібності. Ви такої ж думки?

- Звичайно. Коли ми нормально дослідимо мозок - на тому рівні, щоб зчитувати думки, тоді зможемо, по суті, під'єднувати його до зовнішніх систем, модулів пам'яті, серверів. Скажімо, задумалась людина, скільки буде 120 помножити на 170. Мозок щось там рахує, так? А якби ми могли ті думки зчитувати, вони потрапляли б у зовнішній обчислювальний модуль, наприклад, телефон, там би проводилась ця операція — і результат як думка потрапляв назад у мозок. Навіть сама людина була би переконана, що це вона, а не машина полічила. (Усміхається).

- Якщо вірити футурологові Мітіо Каку, незабаром учені зможуть активувати гени, що сповільнюють старіння. Невже рано чи пізно здійсниться мрія багатьох - "стати безсмертними"?

- Я абсолютно в цьому переконаний! Сьогодні людство підходить до технології безсмертя одразу декількома шляхами. Перший - це редагування генів. Нині вважається найбільш перспективним так званий алгоритм CRISPR. що дає змогу поки що дуже неточно, але все-таки вбудовувати чи вилучати певні фрагменти, ділянки генів у ДНК.
Інша технологія - корекції людини. Вона стосується не лише геному, а організму загалом. Йдеться про нано-роботів розміром, скажімо, декілька атомів чи декілька десятків атомів. Тобто вони менші, ніж такі цеглинки організму, як ген чи амінокислота! І тільки-но ми зможемо створювати ті малесенькі механізми та керувати ними за допомогою електромагнітних хвиль чи в інший спосіб, стане реальним "ремонтувати" наш організм зсередини, змінюючи ДНК чи заміщуючи певні тканини тощо.
Третій шлях до безсмертя - оцифрування свідомості з мозку. Тут науковцям слід зрозуміти структуру кожного нейрона і те, як сигнали рухаються між ними. Опісля ж відтворити цю модель взаємодії нейронів у цифровому середовищі (грубо кажучи, у програмі) та наповнити цей симулятор мозку даними, зчитаними з конкретної людини. Це й буде ваша копія чи клон у цифровому середовищі!
Гадаю, у майбутньому ми зможемо обирати тип безсмертя: захочемо - оцифрування. захочемо - редагування геному і т. д.

- Скажіть, що буде з продуктами харчування? Чого чекати на зміну традиційному меню на нашому столі?

— З'являтиметься дедалі більше синтезованих продуктів. Наприклад, у Кремнієвій долині уже набувають популярності спеціальні порошки, їх виготовляють із десятків різних складників: мінералів, вітамінів, клітковини — усього того, що входить у фрукти та овочі. Ти розводиш таку суміш водою, випиваєш, і вона цілковито замінює щоденний раціон.
До того ж інгредієнти для таких сумішей вирощуватимуть в автономних вертикальних фермах, де грунт - не потрібен! Там уже є бактерії, які переробляють інші речовини. Потрібні лише вода і світло для синтезу... Сьогодні такі теплиці створено у світі для вирощування зелені, а з часом їх використовуватимуть і для всієї агропродукції.

— Цікаво також довідатись, наскільки трансформується секс?

— По-перше, зникає інститут шлюбу як такий. Уже нині в європейських країнах кожен другий візит у мерію закінчується розлученням. Дедалі більше людей живуть самі... Тим часом потужні порносайти вже передбачили можливість підключення окулярів віртуальної реальності, можуть синхронізуватися з сексуальними іграшками. По суті, люди можуть брати участь у тому, що відбувається на екрані.

Надалі ці пристрої лише розвиватимуться. Досить буде одягнути на голову шолом, а на тіло - пристрої, які подразнюють різноманітні рецептори, і отримати весь спектр відчуттів. Звичайно, це дуже привабливо не тільки для людей, які не мають пари, але й для тих, хто через комплекси чи фізичні вади не може відважитись на фізичну близькість. Тож у майбутньому віртуальний секс у поєднанні з супергаджетами та різними наркотичними речовинами, до легалізації яких рухаються розвинені країни, стануть потужною альтернативою сексу традиційному.


— А як же потреба у продовженні роду?

— У нинішній формі це теж може відійти у минуле. Сьогодні проводиться чимало експериментів зі штучною маткою. Недавно в такій ось виростили козеня! Плюс нормою культури (принаймні на Заході) стає штучне запліднення. Жінки підбирають батька із банку генетичного матеріалу, враховуючи особливості ДНК. За ним можна досить дешево і більш-менш точно розшифрувати основні хвороби та схильності людини. Тому процес синтезу такого ДНК, а надалі навіть процес вирощування з нього дітей уже будуть відділені від матері. Тож і народжувати людям у майбутньому виявиться не потрібно.

- Сьогодні природа чи не щомісяця робить людству сюрпризи: шалені цунамі, жахливі землетруси... Чи навчаться науковці приборкувати стихію?

- Це одне з найважчих питань. Наразі ми дуже далекі від керування кліматом, адже він залежить від мільярдів факторів! Ми можемо щось там прогнозувати, розуміємо певні взаємозв'язки, але впливати на це — ні. Як не можемо й завадити всім тим масштабним процесам, що сьогодні відбуваються...

Втім у майбутньому, думаю, люди навчаться створювати замкнені екосистеми - на зразок сучасних теплиць. З'являтимуться спеціальні капсули для життя чи навіть цілі автономні міста, що будуть накриті куполами.

— Ледь не забув спитати ще про одне: а як щодо освоєння інших планет? Скажімо, учасники американського проекту Mars One запевняють, що вже у 2032 році перші поселення з'являться на Червоній планеті. Це реально, на вашу думку?

— Так. реально. Інша річ — я би не поспішав казати, що люди масово переїжджатимуть туди, тобто що це стане новою домівкою для людства. Імовірніше, такі поселення стануть експериментальними майданчиками. По-перше, там можна буде досліджувати те, що на Землі - небезпечно. І це супер-можливість! Якщо тут вихід якогось експерименту з-під контролю може нашкодити екології нашої планети, то на тому ж Марсі - ні. Себто це може бути такий собі величезний полігон...
Плюс уже сама подія — коли люди оселяться на Червоній планеті, хоча би декілька осіб, — дуже надихне людство. Це буде свідченням того, що ми нарешті вийшли за межі своєї планети. Такий факт надзвичайно інспіруватиме всіх, особливо молодих вчених, ще більше працювати над створенням інновацій та розвитком науки. Тож поселення на Марсі справді було би дуже важливим та символічним актом!

Богдан БОНДАРЕНКО


**Наголошені мною фрагменти мають на меті не опис майбутнього а пропаганду певних ідей для дня сьогоднішнього.
Фактично автор цього "прогнозу" і його спонсори використовують метод "самоздійснюваного пророцтва". І йдеться насправді про впровадження БІЗНЕСУ у ті сфери людського життя, які наразі ще є для людей безкоштовними.

Чому Європі не до України? Як США воюють з ЄС руками Китаю?

Бо Європа зайнята торгівельною війною зі США.
І це є війна не за комфорт а за виживання.
І, як і кожна війна, ця війна закінчиться перемогою якоїсь ТРЕТЬОЇ сторони, яка у цій війні участі не приймає )) Але яка, найімовірніше, цю війну спровокувала ))

1)

До початку 2020 року світова економіка може втратити близько $850 млрд через невизначеність торговельної політики, викликаної конфліктом між США та Китаєм.
Про це йдеться в дослідженні Федеральної резервної системи (ФРС), пише Reuters.
https://www.reuters.com/article/us-usa-fed-trade/trade-uncertainty-to-trim-850-billion-global-output-fed-paper-idUSKCN1VQ2KH
За оцінками експертів, невизначеність торговельної політики «зросла до рівня 1970-х років». Крім цього, у ФРС вважають, що через невизначеність постраждає також і економічна активність. Йдеться про те, що підприємства почнуть скорочувати інвестиції та знизять виробництво.

Очікується, що у світовому масштабі вплив торговельної війни складе близько 1% ВВП. Як уточнює Reuters, зараз ВВП США оцінюється приблизно в $20 трлн, а світовий ВВП — майже в $85 трлн.

Що відомо
А) Торгова війна між США та Китаєм розпочалась у 2018 році. Тоді країни обклали одна одну торговими податками на суму $68 млн.
Б) Конфлікт між США і Китаєм загострився у травні 2019 року, коли президент США Дональд Трамп підвищив митні збори на китайські товари обсягом $200 млрд на рік до 25%. Китай вжив відповідних заходів — ввів п'яти- та десятипроцентні тарифи на імпорт продукції зі США обсягом $60 млрд.
В) У серпні США відклали до 15 грудня введення 10-процентного мита на деякі товари з КНР вартістю $300 млрд.
https://minfin.com.ua/ua/2019/09/06/38971008/

Торгова війна між США, Китаєм і Європою. Докладний геополітичний аналіз:

Три удара по Европе. Новый виток торговой войны может перечеркнуть ассоциацию с ЕС
13 февраля 2020
Автор: АЛЕКСЕЙ ЕРМОЛЕНКО
Три удара по Европе. Новый виток торговой войны может перечеркнуть ассоциацию с ЕС
До $100 млрд в этом году потеряет Евросоюз от торговой войны.

Из-за торговых ограничений со стороны США китайские компании увеличили поставки в Европу: в 2019 году из Китая было отправлено продукции на 60 млрд долларов, которые изначально предназначались для американцев"
https://ubr.ua/market/trade/tri-udara-po-evrope-novyj-vitok-torhovoj-vojny-mozhet-perecherknut-assotsiatsiju-s-es-3890558

Головна суть тексту: протягом торгівельної війни США з Китаєм, Китай мусів кудись дівати надлишки продукції, яку припинили купувати Штати. Цю продукцію Китай був змушений продавати Європі за ДЕМПІНГОВИМИ цінами. В такий спосіб руйнуючи економіку Європи.
Фактично США воювали з Європою РУКАМИ КИТАЮ!
Після того як Китай програв торгівельну війну зі Штатами, проблеми Європи не зменшились а тільки збільшились.

Як виглядала китайсько-європейська ситуація у жовтні 2017 можна прочитати тут:
http://wiadomosci.onet.pl/swiat/wejscie-smoka-chinczycy-wykupuja-europe/b9qk21t


2) конкретний приклад сучасної торгівельної війни між США та Європою:

13 ЛЮТОГО 2020
Торгова війна Трампа з ЄС обвалила експорт віскі зі США


Торговельна війна президента США Дональда Трампа у минулому році вдарила по експорту американського віскі.

Як пише "Європейська правда", про це йдеться у матеріалі агентства Associated Press.

Загальний експорт бурбону, віскі Теннессі та житнього віскі упав на тлі скорочення експорту до ключових європейських ринків віскі. Водночас удома в США продажі віскі суттєво зросли.

Американські виробники віскі опинилися в центрі торгової суперечки торгового спору з середини 2018 року. Тоді ЄС ввів тарифи на американський віскі та інші продукти з США у відповідь на рішення Трампа ввести мита на європейські сталь і алюміній.

У 2019 році виробники віскі в США побачили, що їх експорт скоротився на 16% до 996 мільйонів доларів в порівнянні з попереднім роком. При цьому експорт віскі до ЄС в минулому році скоротився на 27%.

На американський віскі припадає 65% всього експорту алкогольних напоїв в США, а ЄС є головним експортним ринком для виробників віскі. Експорт впав майже на 44% в Іспанії, майже на 33% у Великій Британії і майже на 20% у Франції.

Водночас у США сукупний обсяг продажів на внутрішньому ринку збільшився на 5,3% до рекордних 29 млрд доларів торік.
https://www.epravda.com.ua/news/2020/02/13/657017/
https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/02/13/7106322/

Коротка передісторія питання:

3)

15 червня 2018
СМИ: Макрон планирует сделать французский основным языком ЕС
Поводом для этого будет выход Великобритании из Евросоюза.

В Париже рассчитывают, что на фоне переговоров Великобритании о выходе из Евросоюза
основным языком во всей документации ЕС
станет французский.

Сторонником этой идеи является французский президент Эммануэль Макрон, сообщает Wall Street Journal.
http://www.wsj.com/articles/the-ultimate-demarche-france-want-to-oust-english-from-the-eu-1528986165

Впервые свои надежды Макрон озвучил в марте в День французского языка. Тогда он заявил, что доминирование английского языка
не является неизбежным для ЕС.
Он призвал вернуться к положению вещей, которое
существовало до 1973 года. Тогда именно французский был основным в делопроизводстве.

В окружении Макрона есть люди, которые поддерживают его инициативу. Так, например, официальный представитель Франции в ЕС Филипп Леглиз-Коста в апреле отказался участвовать в совещании по бюджету, поскольку оно велось на английском языке. По словам одного из дипломатов, английский всех оставшихся на совещании в принципе устраивал, однако после демарша француза все стали требовать перевода на их собственные языки.

Еще одним союзником Макрона в борьбе за превалирование французского языка является
глава Еврокомиссии Жан-Клод Юнкер.
Уроженец Люксембурга ранее уже заявлял, что не видит причин, по которым язык Шекспира
должен быть выше чем язык Вольтера.
Сам Юнкер в основном делает заявления на французском или немецком.

При этом издание указывает, что в действительности английский является самым популярным языком в ЕС, где официальными считаются 24 языка. В 80% школ в Евросоюзе учащиеся в качестве первого иностранного изучают именно английский. При этом официальным английский является лишь в Великобритании, Ирландии и на Мальте.
Население двух последних стран составляет лишь 1,2% от общей численности населения ЕС.
английский
используется в 80% документах Евросоюза. Французский в 5%, немецкий в 2%. При этом в аппарате ЕС в Брюсселе лишь 2,8% сотрудников являются носителями языка с детства.</b>
https://charter97.org/ru/news/2018/6/15/293912/


4)

29 червня 2018
Автор: Ярослав Вінокуров
Президент США Дональд Трамп запропонував президенту Франції Еммануелю Макрону кращу торговельну угоду у разі, якщо його країна вийде зі складу ЄС.
Про це повідомляє The Washington Post з посиланням на свої джерела у Білому домі.
https://www.washingtonpost.com/opinions/global-opinions/trump-is-trying-to-destabilize-the-european-union/2018/06/28/729cb066-7b10-11e8-aeee-4d04c8ac6158_story.html

Під час візиту Макрона до Вашингтону наприкінці квітня, президенти розмовляли про торгівлю, зокрема про мита на сталь та алюміній, які запровадили США. На аргументи Макрона щодо скасування дії мит, президент США заявив: «Чому б вам не вийти зі складу ЄС?».

Трамп також повідомив, що у разі виходу Франції зі складу ЄС США змогли б укласти «набагато вигіднішу» двосторонню торговельну угоду.


Дональд Трамп ввів мита на імпорт сталі (25%) і алюмінію (10%). Підписані президентом розпорядження набули чинності 23 березня. З переліку країн тимчасово були виключені Мексика, Канада та ЄС.

31 травня Трамп скасував тимчасові виключення для сталі та алюмінію з ЄС, Канади та Мексики. У ЄС повідомили, що запровадять контрзаходи.

Євросоюз та Канада готувалися вирішувати питання запровадження американських мит на сталь та алюміній через механізми Світової організації торгівлі. Зокрема, країни вже направили туди свої скарги.

22 червня Дональд Трамп написав у Twitter, що обмірковує можливість запровадження мит на європейські автомобілі у розмірі 20%. В ЄС повідомили, що готові зробити аналогічний крок у відповідь.

21 червня стало відомо, що мита на американські товари ввела Індія та Туреччина.

Нагадаємо, що 20 червня Єврокомісія остаточно затвердила мита на американський імпорт у відповідь на американські мита на сталь та алюміній. Зокрема, нові тарифні обмеження стосуватимуться американських товарів на загальну суму 2,8 мільярдів доларів.

Раніше Європейська комісія пропонувала 25% мита на американські товари, наприклад, соки, одяг, мотоцикли тощо.

На початку червня стало відомо, що Євросоюз анонсував плани запровадити додаткові мита на 2,8 мільярди доларів американських товарів у відповідь на рішення Вашингтону запровадити тарифи на європейську сталь та алюміній.
https://hromadske.ua/posts/tramp-zaproponuvav-frantsii-vyity-z-yes-dlia-krashchykh-torhovelnykh-vidnosyn-the-washington-post


5)

10 листопада 2018
Трамп раскритиковал Макрона за предложение создать общую европейскую армию

https://www.radiosvoboda.org/a/news-tramp-makron/29592392.html

14 листопада 2018
Канцлер Германии Ангела Меркель поддержала идею французского коллеги Эммануэля Макрона о создании независимой от НАТО Европейской армии
для защиты внутренних и внешних интересов каждой из стран членства.

Об этом канцер заявила в ходе выступления в Европарламенте, сообщает пресс-служба главы ФРГ.
https://www.bundeskanzlerin.de/bkin-de/aktuelles/-herzschlag-der-europaeischen-demokratie--1549438
https://bykvu.com/ru/bukvy/103419-merkel-podderzhala-ideyu-makrona-o-sozdanii-evropejskoj-armii/


6)

13 ТРАВНЯ 2019
США пригрозили Брюсселю наслідками, якщо той просуватиме свої оборонні проекти
– ЗМІ
Сполучені Штати попередили Євросоюз, що його поточні оборонні плани ставлять під загрозу десятиліття інтеграції трансатлантичної оборонної індустрії і військової співпраці в рамках НАТО.

Про це йдеться у листі Пентагону керівництву ЄС від 1 травня, зміст якого став відомий іспанській газеті El Pais, https://elpais.com/

Повідомляється, що лист переповнений більш чи менш завуальованими погрозами політичних і економічних репресій, якщо Брюссель і далі намагатиметься просувати європейські проекти з розробки озброєння за участі інших країн, не обов'язково США.

Лист надійшов невдовзі після того як Європарламент 18 квітня дав попередню згоду на створення Європейського оборонного фонду.

Крім того, США виступають проти умов так званої Постійної структурованої співпраці (PESCO) – програми, спрямованої на більш тісну співпрацю в сфері безпеки і оборони, в якій беруть участь 25 держав-членів ЄС.

"США глибоко стурбовані схваленням регламенту щодо Європейського оборонного фонду і загальними умовами PESCO" - йдеться у листі.

Регламент дозволяє участь неєвропейських країн у оборонних проектах, при цьому ці проекти будуть перебувати виключно у європейській інтелектуальній власності. Участь у проектах PESCO при цьому потребує одностайної згоди всіх учасників програми, у зв’язку з чим Вашингтон побоюється, що таким чином США можуть бути усунуті від участі.
https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/05/13/7096094/


7)
Як з цього місця виглядає наше бажання закінчити АТО-ООС?
Незалежно від того чи закінчення війни відбудеться на українських умовах, чи на російських, у будь-якому випадку наслідки будуть АНТИЄВРОПЕЙСЬКІ!

Бо закінчення війни на Донбасі дозволить Китаю нарешті організувати залізничне сполучення "Один пояс - один шлях" між Китаєм і Європою через НАЙКОРОТШИЙ транспортний коридор.

На практиці створення нового "шовкового шляху" буде означати мільйони безробітних у Європі і урізання імпорту з країн типу України, задля покращення загального торгівельного балансу ЄС.

Ретроспектива-2014. "націоналісти" і "революціонери" зблизька. Вова Морда.

Цитата з цього тексту у мене використана тут: Чому всі революції приречені на поразку?

https://maxi-ta.livejournal.com/23898.html

Але з певного часу прямий лінк до газети "Експрес" перестав працювати, тому мушу зробити копію.

А в оригіналі цей текст лежав колись тут:

http://expres.ua/main/2014/11/17/119194-vova-morda-volodymyr-diduh-groshi-vlada-vlada-groshi

Вова Морда (Володимир Дiдух): "Гроші — це влада. Влада — це гроші"

19.11.2014 11:00
Iм’я цiєї людини вперше прогримiло на всю країну ще у 2005-му — його називають “хрещеним батьком мафiї”

Тодi на колегiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ Президент країни не стримався i зайшовся криком на присутнiх генералiв: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворотiв!”

Відтодi спливло багато часу та минуло чимало подiй. Сьогоднi Вова Морда (вiн же — Володимир Дiдух) сидить перед нами i перебирає вервечку. Вiн прийшов на зустрiч пiсля складного узгодження процедури в супроводi охоронцiв. Кiлька разiв змiнював мiсце зустрiчi. Це, втiм, не дивно, якщо взяти до уваги, що на нього було вчинено кiлька замахiв. Пiсля одного з них лiкарi витягли сiмнадцять куль.

Вову Морду у вузьких колах називають “останнiм кримiнальним авторитетом 90-х” або “хрещеним батьком мафiї”. Вiн, звiсно, з цим категорично не погоджується. Називає себе людиною, що всього досягла власним розумом i працею. На початку дев’яностих переїхав до Москви, там, за його словами, заробив перший мiльйон доларiв. Пiсля розпаду СРСР повернувся в Україну, став легендою кримiнального свiту. Коли мова заходить про справи минулих днiв, Вова Морда мимоволi замикається, стає небагатослiвним. Вiдчувається, що є багато тем, якi вiн не хотiв би обговорювати.

Утiм сьогоднi Володимир Дiдух називає себе “бiзнесменом” i має на це всi пiдстави: мiлiцiя офiцiйно не закидає йому нiчого. Вова Морда намагається жити по-новому. Вiн заснував благодiйну органiзацiю, допомагає простим людям, переконує, що часто їздить у зону АТО, щоб допомагати вiйськовим. Почав учитися. “На юридичному?” — цiкавимося. “Фiнанси i кредит”, — iз задоволенням у голосi констатує наш спiврозмовник. I додає: “Вчуся не тому, що хочу мати папiрець, корочку, я вiдчуваю таку потребу. Все змiнюється i рухається вперед. Треба вiдчувати ритм часу”.

Ми намагались органiзувати зустрiч iз Вовою Мордою ще рiк тому, коли отримали неспростовнi докази того, що вiн причетний до фiнансування партiї Тягнибока. Однак лише кiлька тижнiв тому людина, яка має з Вовою Мордою контакт, повiдомила, що вiн готовий спiлкуватись.

Щоб викладенi факти не були сприйнятi викривлено, ми вирiшили опублiкувати це iнтерв’ю пiсля виборiв. Багато сказаного настiльки важливе, що не хотiлося, щоб хтось сприймав це як елемент передвиборної боротьби.

I ще. Звiсно, iсторiя та окремi подiї в iнтерпретацiї Вови Морди мають певний колорит. Але, як кажуть, з пiснi слiв не викинеш. Публiкуємо розмову iз цiєю колоритною людиною саме тому, що це неодмiнно допоможе багатьом багато що зрозумiти, серед iншого те, як насправдi влаштована полiтика в нашiй країнi.

Для початку можете пояснити, чому вас називають Вова Морда?

— Це дуже давно було. Це окрема iсторiя. Але якщо коротко, то просто в однiй дуже складнiй ситуацiї я гарно виконав свою роботу. Ось люди й оцiнили: “Ну ти морда способна”. I так приклеїлося.

Вам це не заважає, до речi?

— Нi, зовсiм. Наприклад, зараз у зонi АТО люди воюють — i всi мають позивнi.

Вас пошепки називають по-рiзному — то “кримiнальним авторитетом”, то “хрещеним батьком мафiї”. А як би ви самi визначили свiй статус?

— Я людина. На сьогоднiшнiй день я працюю. Офiцiйно. Я голова благодiйної органiзацiї. Вона дiє вже два роки. Коли почався Майдан, почалася вiйна, я став помагати.

Ви стали знаменитi на всю країну, коли Ющенко пiд час розширеної колегiї МВС кричав мiлiцiйним генералам: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворотiв...” Ви, мабуть, пiсля цього погано спали?

— Зовсiм нi, я спав чудово. Хоча, скажу правду, розiзлився, коли Ющенко зробив менi, так сказати, славу на всю країну, на весь свiт. Де Президент, де я? А потiм подумав: ця антиреклама менi не нашкодила, а може, ще й для мене краще зробила. Тi, хто не знав, дiзналися, а тi, хто знав, — нiчого нового для себе не вiдкрили. Але менi це було неприємно. I знаєте чому? Бо на Помаранчевiй революцiї я особисто був вiд першого дня до останнього. I навiть бiльше скажу: я був там одним з перших. Скажемо так, ми захоплювали Український дiм.

А ми — це хто?

— Це мої близькi — з ким я вчився, з ким дружив, з ким дружу досi. Це — моя “сiм’я”. Я привiв iз собою тисячу триста чоловiк — своїх друзiв, близьких, рiдних. I ми стояли всi в перших рядах. Я повiрив, що Вiктор Ющенко i Юля Володимирiвна дiйсно приведуть Україну до кращого майбутнього, пiднiмуть Україну з колiн. Повiрив у те, що вони декларували, що вони обiцяли. Я в це повiрив. Мене болiло. Просто болiло.

А пiсля Майдану вас оголосили в розшук?

— Ющенко сказав те, що сказав.

I якi це мало для вас наслiдки? Тодi, здається, пан Москаль очолив спецгрупу, яка мала вас затримати? Чим це закiнчилось?

— Москаль був тодi головною людиною в мiлiцiї. Вiн спецiалiст хороший. Вiн аналiтик хороший, логiк i дуже порядна людина. Хто б що не казав, але Москаль — дуже грамотний генерал. Вiн вмiє поставити кого хочеш на мiсце.

Група працювала. Потiм люди пiдiйшли до Ющенка i дещо йому пояснили. Не хочу конкретизовувати, хто це був. Пiдiйшли до Президента i сказали йому, що Морда — це не просто Морда, а Володя Дiдух. А вiн каже: “То що ви вiдразу не сказали?”

Тобто ваше життя пiсля вказiвки Президента посадити вас не змiнилося нiяк?

— Став бiльш вiдомим. Зараз, до речi, менi рекламу робить Путiн. На всiх телеканалах росiйських. I знову — де я, а де вiн.

А чим ви Путiну не догодили?

— Кажуть, що Коломойський i я фiнансували партiю “Свобода”.

А ви фiнансуєте?

— Уже нi. Але фiнансував. Ми “Свободу” породили. Покладали на неї надiї. А зараз народ її не вибрав. Розчарувався в їхнiх поступках, в їхнiх дiях. У “Свободи” була гарна iдея, нацiоналiстична. Але вони її продали.

А чому так стається: люди у вишитих сорочках, з гарними патрiотичними гаслами — i курвляться?

— Тому що бiднiсть перенести дуже тяжко, а багатство ще тяжче. Слабкi люди. Коли вони минулої осенi зрозумiли, що вони — як “Титанiк”, тодi вже почали брати грошi за все.

А ви багато грошей дали “Свободi”?

— Я їм дав 48 мiльйонiв.

Гривень?

— Доларiв. Не всi вiдразу, частинами. Я став їх фiнансувати, коли вони ще починали як депутати в мiсцевих радах. Вони тодi були голi й босi.

А кому ви конкретно давали грошi? I в якiй формi?

— Грошi давалися через Пупса (народний депутат Iгор Кривецький, права рука Тягнибока. Ред.).

Готiвкою?

— Ну а чим же?

А як ви доведете? Вiн скаже: я не брав.

— Ну, це вiн комусь може таке сказати — не менi. Коли я говорю, то вiн слухає.

А не боїться з вами тепер спiлкуватись?

— Вiн боїться. Ясно, що дуже боїться. I людей боїться. I себе.

А навiщо давали грошi? З якою метою?

— Партiя була з правильним настроєм, декларувала хорошi намiри. А грошей у них не було, а треба було осередки утримувати, треба було зарплату платити, мiтинги органiзовувати.

Вони до вас звернулися чи ви до них?

— Це була спiльна iдея, спiльний проект. Це не було — зразу всi грошi. Це було спершу 500 тисяч, потiм мiльйон, потiм, два, потiм три. Потiм по вiсiм давалося. Усього разом 48 мiльйонiв. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився кожний день. У “Фешн-клубi”.

При свiдках?

— Та всi бачили. Кожен Божий день. I обнiмалися, i здоровалися.

I там ви йому грошi давали?

— Тягнибоку особисто грошi не давав, давав Пупсу. Щоб не сказали, що грошi на партiю дав, як ви оце згадували, кримiнальний авторитет. Таким чином, Пупс передавав нiби вiд себе мої грошi. Я перекривав фiнансування усiєї партiї.

До речi, а хто i чому назвав праву руку Тягнибока Пупсом?

— Я його Пупсом не називав. Я йому такого позивного тепер не давав.

Це Тягнибок вас познайомив з Пупсом?

— Нi. Мене Пупс познайомив з Тягнибоком. Я Тягнибока до цього не знав.

А його ви з якого часу знаєте?

— Кого?

Пупса, Iгоря Кривецького?

— Десь з 96-го. Вiн охоронцем був у Колi.

Охоронцем де?

— У Колi Лозинського (у пресi Колю Лозинського називають “кримiнальний авторитет Коля Рокеро”. Ред.). Коля був моїм кумом. А Пупс бiля нього бiгав. Був охоронцем.

А як це вiн, будучи простим охоронцем, так розбагатiв?

— Ну, як є, так i є. Вiн не такий глупий був. Вiн далеко не дурний. I при Колi вiн дуже багатим став.

Чого ж вiн так погано охороняв свого боса, що все так закiнчилося драматично? Адже його боса вбили?

— Значить, така в них була “сiм’я”, нiкудишня, слабка.

А на сьогоднi пiсля того, що ви сказали, Пупса можна вважати одним з ваших ворогiв?

— Я собi ворогiв не вибираю. Й нiкого, скажемо так, не обзиваю. А грошi — це повiрте, не проблема, у Пупса сьогодні проблем з грошима немає. Коли “Свобода” прийшла до влади, почала брати страшнi грошi. Страшнi грошi.

А коли ви зi “Свободою” побили горщики?

— Коли вони зiйшлися з людьми Януковича, наприклад, з Курченком, цим мiльйонером-скороспiлкою, i коли я казав: “Свобода”, вiн на мiльярди пiд виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потiм “топить” його всерединi країни без сплати податкiв! Мочiть його! Ви маєте зупиняти такi “схеми”, бо ви — опозицiя, опозицiйна партiя!” А Пупс менi сказав: “Он нам больше денег дает”.

I так нашi стосунки почали ламатися. I в Сiвковича вони брали грошi, i в iнших. А коли вони посадили в крiсло генерального прокурора Махнiцького, то взагалi страшно говорити, що почалося. Вони Махнiцького потiм так обставили, що вiн вже не хотiв бути нi генеральним прокурором, нi просто жити. Але вже не мiг — там без Пупса нiхто кроку не робив. “Свобода” почала брати грошi всюди i за все.

А з Фiрташем як “Свобода” зiйшлася?

— Це вже було пiсля мене. “Свобода”, як нiбито опозицiя, щось блокувала в потрiбнi моменти, Фiрташу це було потрiбно. Вони можуть зараз вiд Фiрташа вiднiкуватись, а якщо на маму Пупса була записана власнiсть Фiрташа, то як вони можуть вiднiкуватися?

Якщо хтось дає партiї грошi, то хоче результату. Навiщо ви давали цi грошi? Прагнули впливу на полiтику?

— Я мiг би сказати, що грошi — це влада, а влада — це грошi. Але це не в моєму випадку. Я хотiв, щоб порядок був в Українi. Хочете вiрте, хочете — нi.

Але є одне питання, яке в цьому мiсцi мусить бути поставлене: а на чому ви заробили хоча б тi ж сорок вiсiм мiльйонiв, якi дали партiї Тягнибока?

— На чому заробив? Скажемо так, я цi грошi заробив своїми руками, своєю головою. Працею. Треба заробляти грошi. Ми не повиннi бути бiднi. Знаєте, на цi грошi я мiг купити собi будинок за кордоном. Жив би собi в задоволення i спостерiгав збоку: що там в Українi? Я був за кордоном, але, як почався Майдан, я приїхав з-за кордону i там ще не був. Але я питаю себе: був би я там щасливий чи нi? Моя Батькiвщина тут, тут моє корiння. Там жити, спостерiгати — я не можу так. У нас, слава Богу, добрi люди, у нас найбiльша територiя у Європi, не рахуючи Росiї. У нас є гори, моря, у нас є золото, чорнозем, найцiннiша земля, нафта, газ, центр Європи — у нас все є. Лише треба йти в парламент не грошi заробляти. I не красти. I не брехнею займатися.

З багатьма полiтиками пiдтримуєте стосунки?

— Багато хто мене продав.

У якому сенсi? Брали грошi i не виконували обiцянок?

— Я не рахую грошей: якщо хочу — допомагаю, даю грошi. Це моє особисте — скiльки грошей дати i чи хочу дати. Я про людськi стосунки. Багато хто вирiшив, що їх треба обiрвати. Якщо хочете, то я був потрiбен, поки потрiбна була сила. А коли вони прийшли до влади — багато хто вирiшив усе забути. На сьогоднiшнiй день з першого Майдану в мене осталося двоє друзiв-полiтикiв — Червоненко Євген i Юрiй Криворучко. Але, знаєте, я на iнших не ображаюсь. Так повелося: знайомством зi мною однi гордяться, iншi — остерiгаються. Такий iмiдж менi зробили.

Це хто вам такий iмiдж створив?

У нас зявились грантоїди-АНТИ-революціонери! Геннадій Друзенко.

Можемо себе привітати )
Мабуть головним кредом цього класу людей буде принцип "сам сломаю сам и починю" )) виголошений Женею Лукашиним (Андрієм Мягковим) у забороненому в Україні фільмі "Іронія долі або з легкм паром" ))

Наголошу: не КОНТР-революціонери (які зазвичай є революціонерами-навиворіт) а саме АНТИ-революціонери, які заперечують революцію ЯК МЕТОД.

Звісно походять ці антиреволюціонери З ГРАНТОЇДІВ, тобто з того самого середовища, яке властиво і було головним ПРОВАЙДЕРОМ революцій 2004 та 2013 років.

Але інакше і бути не могло, адже окрім грантоїдів в нашому інформ-просторі вже давно нікого немає.

Можемо себе таки привітати. Метод "фейсом об тейбл" таки починає спрацьовувати )
Море крові і гори трупів на Сході таки дали поштовх для ДУМАННЯ деякій частині суч-укр-елітки.

Хоча всі відповіді на ці питання вже давним-давно існують:

Ретроспектива-2006. ЛГ. Тарас Прохасько. Дещо з історії СБУ (про Революцію-на-Граніті 1990року)
http://maxi-ta.livejournal.com/12092.html

Ретроспектива2006. ЛГ. Євген Глібовицький. Про заснування ррррреволюційного "5 каналу" і пошуки ІНВЕСТОРІВ Революції-2004
http://maxi-ta.livejournal.com/20152.html

Ретроспектива-2006. ЛГ. Єшкілєв. Революція і П'яні Журналісти. Історія Франції ХІХ століття. Конфлікт між журналісткою Наталею Балюк та філософом
Володимиром Єшкілевим.
http://maxi-ta.livejournal.com/12499.html

Ретроспектива-2006. сайт "Без Цензури". Франція. Провокація Революції. Культура - вища за політику.
http://maxi-ta.livejournal.com/12735.html

Ретроспектива-2005. ЛГ. Форостина. як була ЗРОБЛЕНА революція 1968. Нантер-якДетонатор-Сорбонни.
http://maxi-ta.livejournal.com/13046.html

Ретроспектива-2007. ЛГ. Сняданко. Філософи і Революція-1968. Франція. Нантер-як-Детонатор-Сорбонни.
http://maxi-ta.livejournal.com/13106.html

Чи місія ЦеркОВ має включати також і недопущення Революцій?
http://maxi-ta.livejournal.com/13357.html

Чому всі революції приречені на поразку?
http://maxi-ta.livejournal.com/23898.html

Чому всі революції приречені на поразку-2. ТББ. Стругацькі.
http://maxi-ta.livejournal.com/29803.html

Що виграли Ляхи від "революції гідності" та війни України на Сході?
http://maxi-ta.livejournal.com/34600.html

Про сумнівні моменти так-званої "революції гідності". Парубій про "план Б".
http://hvylya.net/news/digest/parubiy-na-maydane-byil-zapasnoy-lvovskiy-plan.html
http://maxi-ta.livejournal.com/34869.html



подальший текст взято звідси:

Україна вічно вагітна революцією
https://glavcom.ua/columns/gennadiy_druzenko/ukrajina-vichno-vagitna-revolyucijeyu-636874.html

Геннадій Друзенко
Правник, публіцист, перекладач та громадський активіст
01 Листопада, 2019

Головне ув'язатися в бій?

Україна вічно вагітна революцією. Вона не може ані абортувати її як Росія, ані народити як Польща. І тому кожне наше повстання завершується переворотом, а не революцією – зміною обличь, а не системи. Україну вчергове кладуть на зберігання. Втім плата за повстання щоразу зростає, розчарування стає прикрішим, а перейми - болючішими.

Революція може тривати місяці, як в Ірані, роки, як в Америці, чи десятиліття, як у Франції. Але вона має розродитись чимось кардинально новим. Республікою після монархії, егалітаризмом після аристократії, світськістю після теократії, свободою після тоталітаризму,
чи теслою після жигулів.

Іноді революція перемагає, коли відправляє ancien regime на ешафот, як це було у Франції наприкінці XVIII чи в Росії – напочатку ХХ століття. Іноді сідає з ним за стіл перемовин, як трапилось у Польщі чи в Південній Африці – наприкінці 1980-х – на початку 90-х років. Але і коли кесерять, і коли народжують природним шляхом має з’явитись нове життя, а не новий одяг у породіллі.

Коли я чую «Зелю геть!», коли я читаю, що хтось готовий піднімати в Україні чергове повстання, я запитую: заради чого? Друзі, у вас є план, як вирвати Україну
з третього світу в перший,
як перетворити її на землю свободи та можливостей, як зробити з неї «європейську Америку», як зі старого батьківського жигуля пересісти на модерну теслу, чи вам просто не подобається чинний президент?

Якщо друге, перш ніж скидати гаранта, попіклуйтесь про альтернативу. Аби не стати дзеркальним відображенням Зеленського. Коли прийшовши до влади, ви раптом зрозумієте, що у вас
ані візії,
ані досвіду,
ані команди.
Що ви, як і він, за все добре проти всього поганого, а ваша головна відмінність лише в тому, що у вас інша інтерпретація «что такое хорошо и что такое плохо». Що навколо
не вдячні та жертовні співгромадяни,
а цинічні олігархи з телеканалами,
армії проплачених ботів у соцмережах,
зашугані держслужбовці та
корумповані силовики, що
західні партнери мріють повернутися
до бізнесу з Росією as usual,
обслуговування держборгу
з’їдає третину бюджету,
а вічно незадоволений український народ чекає від вас дива.


Ви точно знаєте, як дати раду усім цим викликам? Ви маєте реалістичний план дій? Ви знаєте прізвища достойних кандидатів у міністри, депутати, на очільників ЗСУ, ГПУ, СБУ, на голів держадміністрацій та послів бодай у ключові країни?

Якщо у вас немає відповіді на всі ці запитання, але ви все одно волаєте «Зелю геть!», вітаю – ви український Ленін. Бо само йому належить вислів, який Ілліч помилково
приписав Наполеону:
«Сначала надо ввязаться в серьезный бой, а там уже видно будет». (В.И. Ленин (Ульянов), «О нашей революции», 1923 рік.)

У Лєніна революція вийшла. Врешті-решт більшовики перемогли на всіх фронтах і створили першу в світі «державу робочих і селян». Але ціна експерименту «вв’язатись у бій, а там видно буде» на час написання цитованої статті "вождя пролетаріату" перевалила за 10 мільйонів вбитими та померлими від хвороб плюс більше двох мільйонів емігрантів.

Можливо, в Україні також трапиться чудо, і українські революціонери, ув’язавшись – за заповітом Ілліча – непідготовленими в серйозний бій, переможуть усіх ворогів та ціною неймовірних жертв та надзвичайних зусиль таки потрафлять збудувати справжню Українську соборну самостійну державу.

От чи тільки готовий український народ заплатити за це за ленінським рахунком?




Доречі пан Друзенко - АКТИВНИЙ учасник як революції 2004 так і революції 2013, так що він знає про що пише ))

а ось як КРАСИВО цей революційний процес був ЗАПОЧАТКОВАНИЙ львівськими грантоїдами, які безумовно знайомі пану Друзенку:

POSTUP/BRAMA - Маргінали від третього сектору
№172 (830),
10-11 ЛИСТОПАДА 2001 року
Недержавні громадські організації залишаються маловпливовими в українському суспільстві
ТОЧКА ЗОРУ
Діана ЮРАШ
– Скажи мені, друже, за що ти воюєш?

– За те, за що й належить, друже, – відповів полковник Гарінельдо Маркес, – за велику партію лібералів.

– От щасливий, – зауважив полковник Ауреліано Буендіа. – А ось я лиш тепер усвідомив, що воюю через свою гординю.

– Це кепсько, – кинув полковник Гарінельдо Маркес. Його стурбованість потішила полковника Ауреліано Буендіа.

– Звісно, – сказав він. – Та це краще, ніж зовсім не знати, за що воюєш. – Подивився товаришеві в очі, всміхнувся і додав: – Або воювати, як ти, за щось таке, що ні для кого нічого не означає...

(Габріель Гарсіа Маркес, “Сто років самотності”)
http://postup.brama.com/011110/172_10_1.html
Автор (Діана Юраш) — генеральний директор Суспільно-гуманітарного консорціуму “Генеза”, координатор медіа-проектів.

Фактично це був прямий ЗАКЛИК пані Юраш до грантоїдів - ПОЧАТИ ВОЮВАТИ ЗА СВОЇ ВЛАСНІ ШКУРНІ ІНТЕРЕСИ. І Грантоїди заклик пані Діани ПОЧУЛИ і успішно втілили в життя ))

Станом на сьогодні синочок пані Діани - Святослав Андрійович Юраш є депутатом Верховної ради України від блоку "Слуга Народу".

А зовсім недавно "слуга народу" вінчався не де-небудь а на Фанарі, у Стамбулі, в головній церкві православного світу:

Шлюб на Фанарі: що потрібно, аби повінчатися у ... - Експрес
24 травня 2019 г. - Нещодавно на Фанарі взяв шлюб син Андрія Юраша, директора
https://expres.online/news/shlyub-na-fanari-shcho-potribno-abi-povinchatisya-u-rezidentsii-vselenskogo-patriarkha

Син Юраша став на рушничок щастя у православнім Стамбулі - Варіанти
https://varianty.lviv.ua/62445-syn-yurasha-stav-na-rushnychok-shchastia-u-pravoslavnim-stambuli
10 травня 2019 г. - Радник Володимира Зеленського Святослав Юраш одружився

Так що ДЕЯКІ ррреволюціонери ДЕЯКУ користь від революцій таки одержали ))




довідник іноземної грантоїдської агентури, яка діє на рівні Верховної Ради.
Всі ці люди прорвались до влади саме завдяки ГРАНТОЇДСЬКИМ революціям, і звичайно ж, тут є список тільки найголовніших серед них:

ДОВІДНИК ОРГАНІЗАЦІЙ, ПРОЕКТІВ ТА ПРОГРАМ
МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ
(підготовлений Програмою USAID РАДА:
відповідальність, підзвітність, демократичне
парламентське представництво)
Травень – 2017
Довідник організацій, проектів та програм МТД. USAID
http://oblrada.pl.ua/grant/Dovidnyk.pdf

Хосе Ортега-і-Гасет. Згадки про Сократа. Чому ж Хосе не написав що Сократ - мудак?

Хосе Ортега-і-Гасет
Бунт мас
Переклад Вольфрама Бурггардта


© Ortega y Gasset

© Бурггардт В. (переклад з іспанської), 1994

Джерело: Ортега-і-Гасет, Х. Вибрані твори. К.: Основи, 1994. 424 с. - С.: 15-139.

Справді, найвлучніша дефініція поняття urbs чи поліс дуже подібна до жартівливого визначення гармати: візьміть діру, туго обмотайте дротом, і ось вам гармата. Так само античне місто починається з порожнини, з форуму чи агори; все інше є лише додатком, щоб закріпити цю порожнину і визначити її межі. Первісний поліс постав не як скупчення житлових будинків, а як місце громадських зборів, простір, призначений для виконування громадських функцій. Місто не постало, як хата чи domus, для захисту від негоди, для розмноження: воно призначене було не для особистих та родинних, а для громадських справ. Таким чином, винайдено зовсім новий рід простору, куди новіший, ніж Ейнштейнів простір. Доти був тільки один рід заселеного простору - відкрите поле, в якому жили люди, приймаючи всі наслідки такого існування. Хлібороб ще живе, як рослина. Його буття, коли він думає, почуває і бажає, зберігає ту дрімотну апатію, в якій живе рослина. Великі азійські й африканські цивілізації були в цьому розумінні великими антропоморфними рослинними утворами. Але греки й римляни рішають відділитися від поля, від природи, від геоботанічного космосу. Як це можливо? Як може людина покинути природу? Куди вона піде, коли безмежне «поле» займає всю землю! Дуже просто: тоді вона відмежовує клапоть поля муром, протиставляючи цей замкнений, обмежений простір решті безформного й безмежного простору. Оце і є майдан. Він не є «інтер'єром», накритим згори, як дім, чи як печери, що існують в природі; він є попросту чистим запереченням поля. Завдяки мурам, які його огороджують, майдан - це клаптик поля, що обертається спиною до решти, що обходиться без решти і протиставиться їй. Цей бунтарський клаптик поля, що відколовся від безмежного поля і відокремився супроти нього, тим самим перестав бути полем, отже, став новим і зовсім своєрідним простором:, де людина звільняється [111] від усякого співжиття з рослиною і звіром, лишає їх назовні, і творить окремий, чисто людський світ. Так постає городянський простір. Тому Сократ, великий городянин, квінтесенція міського духу, скаже одного дня: «Мене не обходять дерева в полі, мене обходять тільки люди в місті». Що знали про це коли-небудь індуси, перси, китайці чи єгиптяни?

До часів Александра Македонського і Цезаря історія Греції та Риму полягає в безнастанній боротьбі між цими двома просторами: між раціональним містом і рослинним полем, між законодавцем і хліборобом, між ius і rus *.

* Міськими законами і селянськими звичаями (латин.).


Хосе Ортега-і-Гасет
Безхребетна Іспанія
(Деякі історичні зауваги)
Переклад В'ячеслава Сахна


© Ortega y Gasset

© В.Сахно (переклад з іспанської), 1994

Джерело: Ортега-і-Гасет, Х. Вибрані твори. К.: Основи, 1994. 424 с. - С.: 140-195.

Мова йде про граничну атрофію, якої зазнали ті духові функції, чия місія полягає саме в подоланні відокремленості, відрубності індивіда, групи чи регіону. Маю на увазі багатогранну діяльність, яку у здорових народів звичайно здійснює кожен громадянин, створюючи або приймаючи великі проекти, ідеї та колективні вартості.

Показовим прикладом цієї атрофії є позірно невинна банальність. Мовляв, «перевелися нині чоловіки» в Іспанії. Гадаю, що такий собі Кув'є від історії, знайшовши кістку цієї простої фрази, так часто повторюваної серед нас, міг би реконструювати весь скелет іспанського духу останніх років.

Коли кажуть, що «перевелися нині чоловіки», мається на увазі, що вчора вони були. Ця фраза не претендує на абсолютність, це чисто порівняльне поцінування між учора й сьогодні. Учора - це щаслива доба Реставрації і Регентства, за якої ще були «чоловіки».

Якби ми були спадкоємцями такої справедливої доби, яка б породила в Іспанії свого Бісмарка чи Кавура, Віктора Гюго чи Достоєвського, Фарадея чи Пастера, то визнання, що «перевелися нині такі чоловіки», було б найприроднішою річчю в світі. Але Реставрація і Регентство не тільки не позначені подібними постатями, а навпаки - являють собою час найбільшого занепаду в етнічних долях Іспанії. Ніхто не може сумніватися, що життьова змістовність нашого народу нині набагато вища, ніж у ті часи. І в науці, і в національному багатстві Іспанія неабияк виросла.

І все-таки раз у раз чуєш: учора були чоловіки, а нині перевелися. Це викликає певний сумнів. Який різновид «чоловічості» був властивий тодішнім «чоловікам» і чого ж бракує теперішнім псевдочоловікам? Може, вони були розумніші й здібніші? Чи були кращими лікарями й інженерами, ніж нині? Чи Ечегарай знав математику краще за Рея Пастора? Чи Руїс Сорілья був енергійніший і прозорливіший за Леру? Чи Сагаста був дотепніший за графа Романонеса? Чи творчість Менендеса і Пелайо була науковіша, ніж творчість Менендеса Підаля? Чи вартували більше поетичні [168] одкровення Нуньєса де Арсе, ніж Рубенса Даріо? Чи кастілець Валера писав краще за Переса де Айяла? Для кожного, хто судить безсторонньо і з певною компетентністю, немає сумніву, що майже в усіх дисциплінах і галузях іспанці нині такі ж вправні, якщо не кращі, ніж учора, хоча їх так мало, як сьогодні, так і вчора.

А втім, є рація у вислові «перевелися нині чоловіки». «Чоловічість», за якою, не усвідомлюючи того, нудьгують люди, полягає не в обдарованості, властивій звичайній людині, а в тій обдарованості, якої загал, натовп, маса очікує від своїх обранців. Цими роками повимирали останні представники тієї доби «чоловіків». Ми їх знали і спілкувалися з ними. Хто міг би наповажне вихваляти їхні доволі скромні інтелектуальні здібності та активність? Проте ми вважали їх «чоловіками». «Чоловічість» була не в них самих, а довкола них - у містичній аурі, екзальтованому німбі, витвореному колективною уявою. Маси вірили в них, вивищували їх, і ця віра, це вселюдне пошанування сконденсовано втілювалися в обрисах пересічних особистостей.

Либонь, ніщо так не говорить про народ і кожну епоху його історії, як стан зв'язків між масою та провідною меншиною. Громадська діяльність - політична, інтелектуальна чи виховна - має, як говорить сама назва, такий характер, що окремий індивід, хоч би який геніальний, не годен здійснювати її ефективно. Громадський вплив або, якщо віддати перевагу іншій назві, соціальний вплив має свої витоки в енергіях, дуже відмінних від тих, що діють у приватному впливі, який кожен може справляти на ближнього. Окрема людина є соціально дієвою не своїми індивідуальними якостями, а соціальною енергією, яку заклала в ній маса. її особисті таланти є лиш мотивом, нагодою або приводом для того, щоб у ній сконденсувався соціальний динамізм.

Так, політик випромінюватиме стільки громадського впливу, скільки ентузіазму та довіри сконцентровано в ньому його партією. Письменник спроможний вплинути на колективну свідомість настільки, наскільки читацький загал шанує його, поклоняється. Втім, було б неправильно стверджувати, що індивід впливає в міру свого таланту чи працьовитості. Ясна річ, що глибший, [169] мудріший і вишуканіший письменник, то більша відстань проляже між його ідеями та ідеями простолюду, а відтак складніша його творчість для сприйняття. Лише за умови, що читацький загал має довіру до письменника і визнає його велику перевагу над собою, він докладає необхідних зусиль, щоб піднятися до його розуміння. В країні, де маса нездатна до ускромлення, надпориву та пошанування вищого, виникають усі передумови для того, щоб впливом користувалися лише найпримітивніші письменники, тобто найдоступніші, тобто несосвітенні дурні.

Те ж саме відбувається з публікою. Якщо маса «ех abundantia cordis» *, в надпориві, не бачить достатньої причини ввірити себе якомусь громадському діячеві, оскільки вважає себе не дурнішою за нього, то кожна його дія чи жест приречені на поразку; що витонченіший політик, то менше буде порозуміння, що хисткіше його становище, то менше в нього підстав правдиво репрезентувати суспільство. Але як політикові здолати ворога, якщо він мусить щодня завойовувати свою власну партію?

* Від сердечної повноти (латин.).

Повернімось, проте, до висновку, що «чоловіки», на брак котрих нарікає вищезгаданий вислів, є, властиво, щирим витвором екзальтованих мас і, в кращому розумінні слова, колективними міфами.

В часи поступу, самовідданого національного становлення, маси почуваються масами, анонімним колективом, що, кохаючись у власній єдності, уособлює її та конкретизує у своїх обранцях, яких славословить у надмірі життьового ентузіазму. Отоді кажуть, що «чоловіки є». В часи занепаду, коли нація розпадається і стає жертвою партикуляризму, маси не хочуть бути масами, кожен її член має себе за проводиря і, спинаючись проти всього непересічного, обрушує на нього свою зненависть, своє недоумство і свою заздрість. Отоді, щоб виправдати свої дурощі і притлумити докори сумління, маса каже, що «перевелися чоловіки».

Геть помилково було б вважати, що ентузіазм мас залежить від чеснот їхніх проводирів. Правда у геть протилежному: соціальна вартісність проводирів залежить від здатності мас до ентузіазму. В деякі епохи народна душа немов зморожується, стає нечулою, заздрісною, [170] чванливою, в ній атрофується здатність творення соціальних міфів. За часів Сократа були такі ж силачі, як Геракл. Але душа Греції охолола і, не годна відділити міфологічні нашарування, не змогла уявити довкола велета осяйного зодіаку дванадцяти подвигів.

Придивіться до внутрішнього життя будь-якої сьогочасної партії. В усіх, серед них і в правих, побачимо жалюгідний спектакль - замість того щоб партія йшла за вождем, її маса тяжіє над своїм вождем. У натовпу існує плебейський спротив до будь-якої можливої вищості. Відмовивши кращим людям в ревності й соціальному призначенні, натовп знову зітхає: «Перевелися чоловіки».

Дивовижний приклад закоріненої невідповідності між тим, що громадська думка висловлює, і тим, що почуває в глибині душі! Коли ви чуєте: «Перевелися нині чоловіки», слід розуміти: «Перевелися нині маси».


Хосе Ортега-і-Гасет
Тема нашої доби
Переклад В'ячеслава Сахна


© Ortega y Gasset

© В. Сахно (переклад з іспанської), 1994

Джерело: Ортега-і-Гасет, Х. Вибрані твори. К.: Основи, 1994. 424 с. - С.: 315-369.

ДВІ ІРОНІЇ, АБО СОКРАТ І ДОН ХУАН

Ніколи людському життю не бракувало двох вимірів: культури і спонтанності; але тільки в Європі досягнуто цілковитої їх диференціації, аж до утворення двох протилежних полюсів. В Індії чи в Китаї ні наука, ні мораль ніколи не вивищувались як незалежні сили щодо спонтанного життя і не панували над ним. Мислення східної людини, більш-менш вірне й глибоке, ніколи не відривалося від суб'єкта задля здобуття чіткого об'єктивного існування на зразок закону фізики у свідомості європейця. Існують точки зору, згідно з якими життя Сходу видається досконалішим, ніж західне. Але його культура є, вочевидь, менша культура, ніж наша, вона меншою мірою реалізує зміст, якого ми надаємо цьому терміну. Слава, а можливо й трагедія Європи полягають, натомість, у допровадженні цього трансцендентного виміру життя до скрайньої межі. Мудрість і мораль Сходу ніколи не втрачали свого традиціоналістського характеру. Китаєць не здатен витворити ідею світу, виходячи лише з розуму, з істинності цієї ідеї. Щоб пристати до неї, впевнитися в ній, він доконечно потребує схвалення її прадавньою минувшиною, тобто він мусить знайти її обгрунтування в ментальних навичках, закладених в його організмі расою. Витворене традицією не є витвором культури. Традиціоналізм - це лиш одна з форм спонтанності. Люди 1789 року висадили в повітря все минуле, спираючись у своїх жахливих руйнуваннях на чистий розум; натомість для здійснення останньої китайської революції треба було звеличити її, довівши її відповідність автентичному вченню Конфуція. Вся чарівність і печаль європейської історії походять, можливо, з крайньої неясності й цілковитої суперечливості обох термінів. Культура, розум були зрафіновані до такої [341] межі, що майже втратили свій зв'язок із спонтанним життям, котре, своєю чергою, лишається вільним і непідлеглим, немов зберігаючи первісний стан. Ця висока напруга зродила незрівнянний динамізм, незліченні перипетії і постійні здвиги нашої континентальної історії. Історія Азії нам видається вегетативним процесом рослини, якоїсь інертної істоти, котрій не стає спружини для спротиву Долі. Ця потужна спружина постійно розтягується повздовж європейської еволюції завдяки різниці рівнів двох полюсів життя. Тому, щоб краще збагнути історичний процес Європи, треба визначити різні етапи взаємин культури і спонтанності.

Не можна забувати, що культура, розум не споконвіку існували на Землі. З хронологічною точністю визначено момент відкриття об'єктивного полюсу життя - розуму. Можна сказати, що це день народин Європи. Доти існування на на нашому континенті не різнилося від існування в Азії чи Єгипті. Та ось одного дня Сократ відкриває на афінському майдані розум...

Не думаю, що варто говорити про обов'язки сьогочасній людині, яка не розуміє значення цього Сократового відкриття. Саме в ньому заховується ключ європейської культури, без якого наша минувшина і наше сьогодення лишаються незбагненними ієрогліфами.

Мислили й до Сократа. Властиво, в розмислах минуло два століття еллінського світу. Аби щось відкрити, треба, звісно, щоб ця річ уже існувала перед тим. Парменід і Геракліт мислили, не відаючи того. Сократ перший здав собі справу, що розум - це новий Всесвіт, досконаліший і вищий за той, який ми несамохіть виявляємо довкола нас. Видимі й дотикальні речі безупинно змінюються, виникають і щезають, обертаються одна в одну: біле чорніє, вода випаровується, людина помирає; те, що є більшим порівняно з одним, виявляється меншим порівняно з іншим. Те саме відбувається з внутрішнім світом людей: бажання й прагнення змінюються і заходять у суперечність; погамований біль робить приємність; поновлювана приємність надокучає або розчаровує. Ні наше оточення, ні наш внутрішній світ не дають нам точки опертя для нашого розуму. Навпаки, чисті поняття, logoi, утворюють клас незмінних, досконалих і точних сущих. Ідея білизни не містить нічого, крім білизни; рух ніколи не стане без-рухом; одиниця і є одиниця, як два - завжди два. Ці [342] поняття заходять одні з одними в стосунки без жодних турбацій чи вагань: велике невблаганно відкидає мале; натомість справедливість полягає в одності. Справедливість, дійсно, завжди одна й та сама.

Либонь, це було незрівнянне відчуття, коли люди вперше постерегли своїм розумом вивищені, чіткі обриси ідей. Хоч би які непроникні були два тіла, та годі їх порівнювати з непроникністю двох понять. Ідентичність, приміром, чимдуж опирається змішуванню її з Відмінністю. Доброчесна людина водночас є більш чи менш зіпсута, але Доброчесність вільна від Ґанджу. Тож чисті поняття є чіткіші, безперечніші, тривкіші, ніж речі з нашого життьового довкілля, і підпорядковані точним та незмінним законам.

Ентузіазм, що його спричинило в сократівських генераціях раптове відкриття цього взірцевого світу, досі бентежить нас у Платонових діалогах. Без жодного сумніву, було відкрито істинну реальність, в зударі з котрою інша, яку нам пропонує спонтанне життя, автоматично зазнає дискредитації. Таке досвідчення накидало Сократові та його епосі дуже чітку позицію, згідно з якою місія людини полягає в заміщенні спонтанного раціональним. Так, в інтелектуальній сфері індивід має притлумити свої спонтанні переконання, які є лиш «опінією» - doxa, і прийняти замість них розмисли чистого розуму, істинне «знання» - episte-me. Точнісінько так, у щоденному житті він має позбутися всіх природних бажань та уподобань і слухняно виконувати розкази розуму.

Тема Сократової доби полягала, таким чином, у спробі витрутити спонтанне життя, замінивши його чистим розумом. Але це провадить до дуалізму нашого існування, бо спонтанність непозбувна: єдина рада - приборкати її і прикрити іншим життям, наділеним рефлексивним механізмом, тобто раціоналізмом. Усупереч Коперникові, ми й досі бачимо, як Сонце ховається за обрій на заході; але цій спонтанній очевидності нашого зору ми не надаємо належної уваги. Ми напинаємо над нею рефлексивне переконання наготовлене нам чистим астрономічним розумом. Сократизм, або раціоналізм, породжує, таким чином, подвійне життя, в якому те, чим ми не є спонтанно,- чистий розум,- підміняє те, чим ми є насправді,- спонтанність. [343] У цьому полягає Сократова іронія. Бо іронічним є будь-яка дія, коли ми безпідставно заміняємо первісний рух іншим, другоступеневим, і, замість того щоб говорити те, що думаємо, вдаємо, нібито думаємо те, що говоримо.

Раціоналізм - це гігантська спроба поглузувати із спонтанного життя, дивлячись на нього з точки зору чистого розуму.

Наскільки це можливо? Чи самодостатній розум? Чи здатен він відтрутити решту життя, що є ірраціональним, і жити самотою? На той час на це запитання годі було відповісти; треба було провести великий експеримент. Щойно були відкриті береги розуму, але незнаними лишались його розміри і його вміст. Бракувало віків і віків самозреченого раціоналістичного пошуку. Кожне нове відкриття чистих ідей побільшувало віру в необмежені можливості новозароджуваного світу. Цю велику роботу розпочато в останні століття Стародавньої Греції. Ледь Захід оговтався після інвазії германців, як у розбруньковані душі Франції, Італії, Англії, Німеччини, Іспанії запала раціоналістська Сократова іскра. Кілька століть по тому, у період між Відродженням і 1700-м p., розбудовуються великі раціоналістські системи. В них чистий розум посідає величезні обшири. Був час, коли люди переймалися ілюзією, що надія Сократа ось-ось справдиться, а все життя нарешті підпорядкується принципам чистого інтелекту.

Але тимчасом як опановувався універсум раціонального, вже наступного дня після тріумфальних систематизацій Декарта, Спінози, Лейбніца раптом виявилось, що ті обшири були обмежені. Від 1700 року сам раціоналізм починає відкривати не нові обгрунтування, а межі розуму на стику з безмежжям ірраціонального. Це вік критичної філософії, що могутньою хвилею захлеснув останнє століття, і тільки в наші дні домігся остаточної демаркації цих меж.

Сьогодні ми ясно бачимо помилку, хай і плідну, Сократа і подальших століть. Чистий розум не годен замінити життя: культура спонтанного інтелекту не є якимось іншим життям - самодостатнім і здатним відтрутити спонтанне життя. Це лиш невеличкий острівець у морі первісної вітальності. Неспроможний замінити [344] її, чистий розум повинен спиратись на неї, живитись від неї, як кожна клітина живе з цілого організму. Саме ця стадія європейської еволюції випала на долю нашої генерації. Здолавши довгий цикл, проблема постала зовсім іншим боком, ніж перед духовим зором Сократа. Наша доба зробила протилежне йому відкриття: він виявив, де починається влада розуму; ми ж, натомість, бачимо, де вона закінчується. Наша місія, таким чином, протилежна Сократовій. Через раціональність ми знову відкрили спонтанність.

Це не означає повороту до первісної наївності на зразок тієї, яку проповідував Руссо. Розум, культура more geometrico - це вічні надбання. Але необхідно скоригувати Сократовий містицизм, раціоналістичний і культуралістський, котрий ігнорує власні межі або не робить вислідів з цієї обмеженості. Розум - це тільки одна з форм і функцій життя. Культура є біологічним інструментом, і не більше того. Протиставлена життю, вона репрезентує руїнництво цілого частиною. Треба негайно поставити її на своє місце.

Тема нашої доби полягає в підпорядкуванні розуму вітальності, в біологічній його локалізації, узалежненні його від спонтанного. За кілька років вимога поставити життя на службу культурі видасться абсурдною. Місія новочасності полягає саме в перегляді їх взаємозв'язку й показі того, що, навпаки, культура, розум, мистецтво, етика повинні служити життю.

Таким чином, наша позиція містить нову іронію з протилежним щодо Сократової знаком. Якщо Сократ не йняв віри спонтанному й дивився на нього через норми раціонального, то сьогочасна людина не звіряється на розум, а судить про нього через спонтанність. Вона не заперечує розум, але утискає і висміює його домагання на зверхність. Старосвітська людина вбачає в цьому брак пошанування. Що ж, цього не уникнути. Настав невблаганний час, коли життя ставить свої вимоги до культури. «Все, що ми сьогодні називаємо культурою, освітою, цивілізацією, має одного дня постати перед непідкупним суддею Діонісом»,- прорікав Ніцше в одній із своїх ранніх праць.

Такою є зухвала іронія Дон Хуана - двозначної постаті, що її наша доба зрафінувала й відшліфувала, надавши їй достеменного сенсу. Дон Хуан бунтує проти моралі, бо перед тим мораль повстала проти життя. [345]

Дон Хуан міг би скоритися лиш такій етиці, котра б мала за найпершу норму повноту життя. Але це означає нову культуру - біологічну. Чистий розум має поступитися владою життьовому розумові.


**Не буду писати докладного коментаря до того, що написав направду Великий філософ. Хоча для мене є трохи загадкою про якого саме дона Хуана писав доктор Хосе. Сподіваюсь що не про того, який є героєм творів Кастанеди, які були написані значно пізніше ))

Але додам те що чув від сучасного київського філософа Вахтанга Кебуладзе буквально недавно під час цьогорічного (2019) форуму видавців. На якому того ж таки Кастанеду і обговорювали.

Кебуладзе навів таку цитату від Ніцше:

"Розум людини - це як шкірка на яблуку, а все що глибше - ХАОС."

Властиво ігнорування цього Хаосу в головах так-званих "пересічних" людей якраз і допровадило світову ліберастію до того ХАОСУ, який ми маємо практично у всіх сферах нашого життя. І не тільки в Україні.

Більше того - можна вважати, що саме "геометричне" мислення Сократа є першоджерелом всяких Революцій, які зазвичай все старе-погане вміють швидко зруйнувати, а ось збудувати щось Нове-Хороше - зазвичай вже не встигають. Бо їх зносять РРРРеволюціонери наступного покоління ))

«Кому супчик жидкий, а кому жемчуг - мелкий». Нерівномірність розподілу доходів.

Цей збірник статистики тісно повязаний з рештою економічної тематики:

Смерть Хомо-економікус, ТНК+НДО=війни, Мамонізм-Аристотелізм - спростування Фукуями. Хто винен?
https://maxi-ta.livejournal.com/44148.html

зокрема із:
Чому знецінюється Гривня? Бюджет, експорт-імпорт та Офшорні зони. Економіка.
http://maxi-ta.livejournal.com/28952.html

Інформація переважно подана в хронологічному порядку. За винятком інформації щодо Росії.

Наперед вибачаюсь якщо цифри, взяті з різних джерел, погано стикуються між собою. В цьому немає моєї вини )
Це або проблема Спотворення Статистики або проблема Журналістів, які не змогли правильно цю статистику ретранслювати.

Цифра на початку кожної цитати означає її порядковий номер, на який я можливо буду посилатися, якщо мені захочеться щось прокоментувати.
Хоча переважно тут "все ясно" і без коментарів ))
БІДНІ СТАЮТЬ БІДНІШИМИ А БАГАТІ - БАГАТШИМИ )

1)
РЕЙТИНГ СТРАН ПО УРОВНЮ И ПРОДОЛЖИТЕЛЬНОСТИ ЖИЗНИ, ПРЕДСТАВЛЕННЫЙ ООН В
ИЮЛЕ 2002 Г.
1 Норвегия !(вікінги-нормани-скандинави)
2 Швеция ! (вікінги-нормани-скандинави)
3 Канада ! (Британська колонія)
4 Бельгия ! (країна-філія БритРозвідки)
5 Австралия ! (Британська колонія)
6 США ! (Британська колонія)
7 Исландия ! (вікінги, країна-філія БритРозвідки)
8 Нидерланды ! (країна філія-БритРозвідки)
9 Япония
10 Финляндия ! (вікінги-нормани-скандинави)
11 Швейцария (головна "пральня" брудних грошей)
12 Франция
13 Великобритания (головна "пральня" брудних грошей)
14 Дания !(вікінги-нормани-скандинави)
15 Австрия
16 Люксембург ! (офшор, країна-філія БритРозвідки)
17 Германия
18 Ирландия ! (офшор, країна-філія БритРозвідки)
19 Новая Зеландия ! (Британська колонія)
20 Италия
21 Испания
22 Израиль
23 Гонконг
24 Греция
25 Сингапур
26 Кипр
27 Южная Корея
28 Португалия
29 Словения
30 Мальта

33 Чешская Республика
34 Аргентина
35 Венгрия
37 Польша
42 Эстония
46 ОАЭмираты
49 Литва
53 Латвия
56 Беларусь

60 Российская Федерация
62 Болгария
63 Румыния
73 Бразилия
76 Армения
79 Казахстан
80 Украина (країна де зосереджені 40% світового чорнозему і два найбільших транспортних коридори - Північ-Південь і Схід-Захід)
81 Грузия
85 Турция
87 Туркменистан
88 Азербайджан
90 Парагвай

Аутсайдери списку - Болгарія, Румунія, Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Туреччина утворюють ВИЧЕРПНИЙ перелік країн басейну Чорного (Понтійського) Моря - фактичну Колиску світової Цивілізації...

На іншому краю, в Авангарді списку майже винятково ПІВНІЧНІ країни:
Норвегія, Ісландія, Швеція, Голландія, Бельгія, Канада.

За рахунок чого так добре живуть ці країни, які знаходяться "на краю Світу" і головними сусідами яких є "білі Ведмеді" і Кенгуру ?
...де, окрім Австралії, сонце зявляється тільки по Вихідних і великих святах...

За рахунок ЯКОЇ саме діяльності ці (переважно ПІВНІЧНІ) країни, не маючи ані хорошої землі ані Корисних копалин, вирвалися вперед по відношенню до Південних країн, у яких збирають по Два урожаї на рік ?



2) Gazeta.ru, 23 мая 2003, Разрыв между 20 богатыми и 20 бедными странами за 35 лет удвоился


3)
За останнє десятиріччя понад 50 країн стали ще біднішими.
Понад 1млрд. чоловік, як і раніше, живе в злиднях. Про це сказано в доповіді розвидку людини за 2003рік, опублікованій ООН (Human Development).

Норвегія, Ісландія, Швеція, Австралія і Голландія визнані ООН у 2003у році країнами з найвищим рівнем життя. На 6-у місці - Бельгія.

Рейтинг побудовано за рівнем Доходів на Душу населення.
[Газета "Народне Слово", видання УНПартії (Костенка), №28/2003]

Як це виглядає в цифрах:

4)
16.03.2004
Опубликован рейтинг зарплат в 46 странах Европы

Самые высокие заработные платы в Европе платят в Дании, а самые низкие - в Молдавии. Такие данные содержатся в докладе, опубликованном во вторник, 16 марта, Федерацией европейских работодателей, независимой организацией, созданной в 1989 году по инициативе Европейской Комиссии.

В документе проанализированы данные по 46 странам. При составлении рейтинга учитывались официальные данные о зарплатах в местной валюте с учетом сверхурочных и других подобных выплат, но без "13-х зарплат", выплат из прибыли предприятия, дивидендов и других дополнительных поступлений. Не приняты во внимание косвенные финансовые выплаты, например, за счет развитой во многих западноевропейских странах системы социальной защиты населения.

Самая высокая зарплата существует в Дании, она взята за 100%. В первую десятку, с
большим отрывом,
входят по порядку Швейцария (79%), Люксембург (72%), Норвегия (69%), Германия (63%), Нидерланды (61%), остров Мэн (Великобритания) и Италия (по 60%), Великобритания (58%) и Фарерские острова (56%).

В абсолютных цифрах в среднем час работы в Дании стоит 27,89 евро, а в Молдавии - 0,32 евро.

В 2003 году самые большие темпы роста зарплат отмечены в Словакии (+11,3%), Эстонии (+9,8%) и Латвии (+9, 6%). Сокращение зарплат отмечено в Португалии (-1,8%). В Швейцарии зарегистрирована стагнация заработков (+0,3%).

По материалам Интерфакс ( http://www.interfax.ru/ )
http://www.podrobnosti.ua/society/2004/03/16/108073.html

Між погодинними зарплатами у Данії та в Молдавії різниця була в СТО разів!

А ось як описувала ситуацію в Росії
Львівська Газета 13-річної давності, посилаючись на рос-джерела:

5)
27 липня, 2005
Семеро людей володіють половиною Росії

Одне з провідних російських видань "Нєзавісімая Газєта" твердить, що майже половина російської економіки, включно з ключовими корпораціями країни, є власністю або перебувають під контролем лише семи людей.

Усіх цих осіб газета називає наближеними до президента Владіміра Путіна.

Експерти застерігають, що дедалі більша монополізація російського бізнесу стає серйозною перешкодою на шляху просування країни до справжньої ринкової економіки.

За оцінками експертів, подальше зближення бізнесової та політичної еліт може пояснити той факт, що Росія стає дедалі авторитарнішою....

gazeta.com.ua/articles/2005/07/27/1875/ (лінк недійсний)

ось така вона "погана" КОРУМПОВАНА АВТОРИТАРНА ОЛІГАРХІЧНА Росія.
Яка стає ще більш авторитарною саме за рахунок КОНЦЕНТРАЦІЇ КАПІТАЛУ.
Запамятаємо цей висновок бо він нам ще пригодиться ))

А ось так виглядає пограбована Росія зараз, у 2018:

6)
Хорошую статью разместила "КП" - "Наследство СССР рассовали по оффшорам", с продолжением - как ушлыми комсомольцами и госаппаратчиками была уничтожена и разграблена страна прямо на глазах у безмолствующего народа. Кручу-верчу, обмануть хочу.
Полный текст международного экспертного доклада, откуда взяты многие цифры, также доступен и стoит отдельного прочтения.

розсовали по оффшорах
https://www.nsk.kp.ru/daily/26735.7/3761921/
продовження
https://www.nsk.kp.ru/daily/26735.7/3761936/

К юбилею Октября международный коллектив экспертов во главе с Томасом Пикетти опубликовал доклад «От Советов к олигархам. Неравенство и бедность в России. 1905-2016 гг.» Пикетти - автор бестселлера «Капитал в XXI веке», прозванный Карлом Марксом нового столетия. Профессор Высшей школы социальных наук и Парижской школы экономики, признанный специалист по изучению неравенства доходов.

доклад == http://www.nber.org/papers/w23712.pdf

«Объем офшорного капитала россиян превышает примерно в три раза уровень валютных резервов страны. К 2015 г. объем активов, выведенных в офшоры, составил около 75% от национального дохода страны… То есть за рубежом - в Великобритании, Швейцарии, Кипре и других подобных офшорных центрах - содержится столько же финансов богатых россиян, сколько все население России держит внутри своей страны».
...
По данным Global Wealth Report, на долю 1% самых богатых россиян приходится 71% всех личных активов в России, - говорит аналитик Елена ЛАРИНА, автор книги «Умножающие скорбь. Как выжить в эпоху войны элит» - Для сравнения: в следующей за Россией среди крупных стран по этому показателю Индии 1% владеет лишь 49% всего личного богатства. В мире этот показатель равен 46%, в Африке - 44, США - 37, в Китае и Европе – 32, в Японии - 17%.

...
Россия лидирует в мире и по доле самых состоятельных 5% населения (на их счету - 82,5% всего личного богатства страны), и самых состоятельных 10% (87,6%.)
Еще один рекорд - российские миллиардеры (а их всего лишь 96!) владеют 30% всех личных активов российских граждан. В среднем по миру миллиардеры выглядят скромнее - у них лишь 2% всех личных активов. В России этот показатель в 15 раз выше среднемирового.
... Вполне вероятно, уровень фактического имущественного неравенства в России еще выше, чем это отражено в докладах международных финансовых институтов. Причина - в огромных потоках незаконного вывоза капитала. За 1992-2016 гг. из России украдено как минимум $1,7 трлн в виде незаконных финансовых потоков. Всего же из РФ вывезено за 25 лет сырья примерно на 5 трлн. долларов.
...
По данным консалтинговой компании Knight Frank, число мультимиллионеров, имеющих активы в сумме от 30 млн. долларов, centa-миллионеров (от 100 млн. долл.) и миллиардеров в России в каждой категории выросло с 2004 по 2014 гг. в 3,5 раза, а по прогнозу до 2024 года их число увеличится еще в полтора раза. Даже в кризисном 2014 году в России наблюдался рост продаж предметов роскоши и машин премиум-класса. Именно россияне наряду с саудовскими аристократами являются владельцами самых больших и дорогих в мире яхт, российские топ-менеджеры – одни из главных потребителей в сегменте частных самолетов.

https://chatlanin.livejournal.com/514321.html

Коротше у москалів - повна жопа ))
і з бідністю і з нерівністю. І з вивозом капіталів в офшори.

7)
April 29th, 2018
oleg_leusenko
Пока Кремль раздумывает, какой именно налог поднять для борьбы с бедностью, почти половина населения России продолжает жить в условиях третьего мира.

Лишь 8,5% граждан РФ имеют ежемесячный доход выше 60 тысяч рублей, сообщил Росстат в докладе о социально-экономическом развитии за первый квартал. Почти две трети (61%) живут на сумму, не превышающую 27 тысяч рублей в месяц.

42,1% получают меньше 19 тысяч рублей, что эквивалентно сумме в 633 рубля, или 9,9 доллара в день.

Каждый четвертый – 26,9% – имеет месячный доход ниже 15 тысяч рублей, или 8 долларов в день, а каждый седьмой находится за чертой официальной бедности, получая не больше 10 тысяч рублей в месяц.
https://oleg-leusenko.livejournal.com/9257942.html

А що ж ми маємо у Вільному Світі з інших джерел?
Ми вже твердо знаємо, що коли Семеро людей володіє половиною Росії - це ПОГАНО і це веде до АВТОРИТАРИЗМУ.

А от коли ВОСЬМЕРО людей володіє ПОЛОВИНОЮ СВІТУ (див нижче) - то це НОРМАЛЬНО.
Тому що те що положено Торреро, те не положено БИКАМ.

8)
Вівторок, 07 лютого 2017, 09:36
Олексій Жмеренецький, координатор дискусійного Клубу "КОЛО", співзасновник платформи "Хартія Майбутнього", спеціально для УП
http://www.pravda.com.ua/columns/2017/02/7/7134389/

Наростаюча нерівність
стала глобальною пошестю 21 сторіччя, після
невеличкого спаду в середині попереднього сторіччя.

На фоні повільного зниження загальносвітової крайньої бідності тих, що отримують менше 1 долара на день, – невпинно
зростає частка найбагатших людей
у загальносвітовому багатстві. За даними звіту
Oxfam's, заснованого на даних
Forbes і Credit Suisse Global Wealth datebook,
у 2017 році
вісім мільярдерів
світу акумулюють багатство,
рівне статкам половини
землян. А найбагатший 1% населення світу має багатства, як
інші земляни разом узяті.


Розподіл активів в Україні за індексом
нерівності "Джині", у 2015 році, за
шкалою від 0 до 100 становить 91,6 – це майже
найвищий у світі показник.

За даними The Economist – статки
мільярдерів України дорівнюють
8% ВВП або третині державного бюджету країни,
більша частина яких отримана завдяки зловживанню владою – 5-те місце в світі.


"Кеш", як показали останні декларації, – є головним прихистком корупціонерів –
7,4 мільярдів гривень або
59% усіх вказаних статків,
офшори –
головний інструмент відхилення від сплати податків (за 18 місяців близько 500 мільярдів гривень),
банки – головний механізм шахрайства з фінансами
(виведено 50 мільярдів гривень за останній рік).


50 млрд гривень - це ДВА мільярди доларів!
Вдумайтеся в цю цифру - наш Коханий Уряд стає раком перед МВФ за якийсь паршивий ОДИН мільярд доларів КРЕДИТУ.
А натомість ЩОРІЧНО з України виводиться ДВА МІЛЬЯРДИ доларів!

і виводяться вони В ТОМУ ЧИСЛІ і за рахунок Виконання "ДОБРИХ ПОРАД" від Міжнародного Валютного Фонду.

оце так Бізнес. Оце так РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ!

9)
15.11.2017
Половина багатств світу належить 1% людей
Сукупний показник добробуту населення світу з середини 2016 року до середини 2017 року збільшився на 6,4% і досяг 280 трлн доларів.

Про це свідчать дані щорічної доповіді Global Wealth Report швейцарського банку Credit Suisse, повідомляє "Інтерфакс-Україна".

Темпи зростання були максимальними за останні п'ять років і обумовлені підвищенням вартості нерухомості і котирувань акцій.

У зв'язку з тим, що добробут збільшувався швидше зростання чисельності населення, показник у розрахунку на людину досяг рекордних 56,54 тис. доларів порівняно з 52,074 тис. доларів рік тому.

При цьому 1% найбільш забезпечених людей зараз належить половина світових багатств. Їхня частка підвищилася до 50,1% порівняно з 42,5% у розпал фінансової кризи 2008 року.

"Частка 1% найбагатших людей перебуває на шляху зростання з часу кризи, перевершивши рівень 2000 року в 2013 році і досягаючи після цього пікових значень щорічно, - наголошується в повідомленні банку. - Глобальна нерівність є, безумовно, високою і збільшилася в посткризовий період".

За останній рік у світі з'явилося 2,3 млн нових доларових мільйонерів, у результаті чого їхня загальна кількість досягла 36 млн.

"Кількість мільйонерів, що скоротилася в 2008 році, швидко відновився після фінансової кризи, і зараз приблизно втричі перевищує показник 2000 року", - йдеться в доповіді.

Добробут 3,5 млрд найбідніших людей планети становить менш $ 0 тис. У розрахунку на людину. Загалом на цю категорію припадає 70% працездатного населення і 2,7% сукупного багатства.

Добробут населення всього світу в найближчі п'ять років продовжить зростати приблизно тими ж темпами, унаслідок чого в 2022 році воно збільшиться до 341 трлн доларів, прогнозують економісти Credit Suisse.

При цьому вони очікують, що кількість доларових мільйонерів досягне 44 млн осіб (тобто приблизно на 20% з нинішнього рівня), а найбідніша частина населення скоротиться на 4%.
http://expres.ua/news/2017/11/15/271867-polovyna-bagatstv-svitu-nalezhyt-1-lyudey

найбідніша частина скоротиться бо ВИМРЕ )))
Що означаєе "менше як 0 тис." - залишимо на совісті Редактора Експресу ))

10)
24 січня 2018 18:44
Ключова проблема сучасних економік – зростаючий рівень нерівності. Протидію незахищеності і нерівності, зростання доходів населення і його економічних можливостей, якість життя політики мають визнати головною метою економічного розвитку, а зовсім не зростання ВВП, йшлося в минулорічній доповіді Всесвітнього економічного форуму.

Національний добробут країни має трансформуватися в благополуччя громадян, відзначали аналітики The Boston Consulting Group. Проблема глобальна: в руках 1% населення Землі виявилося 82% багатства, заробленого в 2017 році, повідомлялося в доповіді благодійної організації Oxfam про майнову нерівність.
https://mind.ua/news/20180846-pwc-biznes-perestav-ocinyuvati-krayini-tilki-za-vvp




11)
НЕЙМОВІРНІ ЗАРОБІТКИ: В УКРАЇНІ МАЙЖЕ В ПІВТОРА РАЗА ПОБІЛЬШАЛО МІЛЬЙОНЕРІВ
17.04.2018
Станом на 11 квітня 2018 року доходи в сумі понад 1 млн грн вже задекларували 1309 громадян. Порівняно з аналогічним періодом минулого року кількість таких платників збільшилася на 393 особи. Про це повідомляє прес-служба
http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/334291.html

Державної фіскальної служби України.

За даними ДФС, станом на 11 квітня 2018 року громадяни подали більш як 246 тис. податкових декларацій про майновий стан і доходи. Загальна сума задекларованого доходу становить 22,1 млрд грн, що на рівні аналогічного періоду минулого року.

За даними декларацій, до сплати задекларовано 621,5 млн грн. Це на 81,0 млн грн, або на 15% більше, ніж торік. Доходи в сумі понад 1 млн грн задекларували 1309 громадян. Порівняно з аналогічним періодом минулого року кількість таких платників збільшилася на 43%, або на 393 особи.

Найбільша кількість громадян, які задекларували доходи в сумі понад 1 млн грн, обліковуються у м. Києві – 615 осіб (майже 47% від загальної кількості), Харківській області – 106 осіб, Дніпропетровській області – 82 особи та Київській області – 69 осіб. Суму доходів, які отримали громадяни з доходами понад 1 млн грн, задекларовано на рівні – 9,3 млрд грн. Порівняно з аналогічним періодом минулого року сума задекларованих доходів збільшилася на 3,3 млрд грн, або на 55%.

https://www.5.ua/suspilstvo/neimovirni-zarobitky-v-ukraini-maizhe-v-pivtora-raza-pobilshalo-milioneriv-168405.html


Отака фігня, малята ))
А хтось нам казав що ТЕХНІКА і СВОБОДА підприємництва зробить нас ЩАСЛИВІШИМИ ))

Зрештою про Свободу цілком достатньо написано тут:
Енциклопедія Девіда Міллера. Свобода від Alan Ryan, Юрія Луценка та Ліни Костенко
http://maxi-ta.livejournal.com/38331.html

Смерть Хомо-економікус, ТНК+НДО=війни, Мамонізм-Аристотелізм - спростування Фукуями. Хто винен?

Ця тема буде скороченим повторенням головних тез, написаних в попередніх темах.
Перепрошую, але "повторення - мати навчання" ))

Цей текст є прямим продовженням попереднього:

ТНК замість олігархів. Що буде, коли збудуться мрії всіх українських ідіотів?
Коломойський:
Олігархи як ПРОМІЖНА ланка для передачі управління найбільш ліквідними колоніальними активами з колоній до Метрополій.
http://maxi-ta.livejournal.com/43533.html

а також продовження до військових тем:

Кому война а кому мать родна. Wojna to wielki biznes. Te firmy zarabiaja najwiecej
http://maxi-ta.livejournal.com/36931.html

Ретроспектива-2002. Ігор Каганець. Класифікація війн. Яких війн треба боятися? Явних чи прихованих?
http://maxi-ta.livejournal.com/22527.html

Війни між державами і ТрансНацКорпораціями. Хто-кого?
https://maxi-ta.livejournal.com/31861.html
коротко основні цитати:

Вплив та значення ТНК
В цілому ТНК забезпечують близько
50% світового промислового виробництва.
На ТНК припадає понад
70% світової торгівлі,
причому 40% цієї торгівлі відбувається усередині ТНК, тобто вони відбуваються не за ринковими цінами,
а за так званими трансфертними цінами, які формуються не під тиском ринку, а під довгостроковою політикою материнської корпорації. Дуже великі ТНК мають
бюджет, що перевищує бюджет деяких країн.
Зі 100 найбільших економік у світі,
52 — транснаціональні корпорації,
інші — держави.

ТНК справляють великий вплив в регіонах, оскільки мають значні кошти, вплив на громадськість, політичне лобі.
Транснаціональні корпорації відіграють важливу роль в глобалізації.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Транснаціональна_корпорація

22 лютого 2018
Apple вилучила Великдень з календаря свят у новій прошивці для iPhone
"Великодню Неділю ще зазначено у версії 11.2.2 операційної системи Apple iOS, а ось у версії 11.2.5 деякі користувачі Великдень не знайшли", - повідомляє Інтерфакс Україна з посиланням на телеканал "Фокс ньюс".
http://ua.interfax.com.ua/news/economic/486960.html
https://risu.org.ua/ua/index/all_news/world_news/70189/

Вибір спецслужб.
Про роль спецслужб в українських виборах, на жаль, у газетах не пишуть. Але про це багато говорять. Навіть більше, чимало політиків та експертів чомусь упевнені, що саме діяльність "бійців невидимого фронту", як вітчизняних, так і закордонних, якщо хочете, визначила перебіг президентських перегонів. Хтось каже, що воду мутить американське ЦРУ, а хтось упевнений, що всі неприємності - від російського ФСБ. А ЩО Ж ТОДІ У ЦІЙ ВІЙНІ СПЕЦСЛУЖБ РОБИВ НАРОД ?

М.Мішин: - Я би хотів окреслити цю тему дещо глобальніше.
У 2002 році на зборах десяти провідих транснаціональних корпорацій (ТНК) ВИРІШЕНО СТВОРИТИ ГЛОБАЛЬНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО.
Що це означає? Насамперед те, що ТНК - як, наприклад, "ШЕВРОН", від того часу, на мою думку, ЗАЙМАЮТЬСЯ ВИБОРЧИМ ПРОЦЕСОМ у країнах, де лише починає формуватися демократія, - через ОРГАНІЗАЦІЮ РІЗНИХ АКЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НЕПОКОРИ, ФІНАНСУВАННЯ ПЕВНИХ СТРУКТУР тощо.

[газета "Експрес", 16 грудня 2004, Юрій Грицик, ст1,5]

06.03.2005
Департамент аналітики БРАТСТВА
Емір Кустуріца:
БРАТСТВО публікує фрагменти інтерв’ю видатного сербського режисера Еміра Кустуріци іспанському журналісту.
Емір Кустуріца - людина, яка з власного досвіду знає, що таке західна демократія, розповідає про трагедію південного слов’янства.

- Я багато боровся за те, щоби бомбардування моєї країни не почалося, але ми, серби, не вписувалися в новий капіталістичний світовий порядок, а ВІЙНИ ФІНАНСУЮТЬСЯ ТИМИ Ж ЛЮДЬМИ, НА ЧИЇ ГРОШІ УТРИМУЮТЬСЯ НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Багатонаціональні КОРПОРАЦІЇ ПЛАТЯТЬ ПАРТІЯМ І ПОЛІТИКАМ ЗА ТЕ, ЩОБИ ВОНИ ОГОЛОШУВАЛИ ВІЙНИ.

- А навіщо їм потрібні неурядові організації?
- Для того щоби змити кров і полегшити совість тих громадян, які проголосували за політиків, що віддали наказ про початок бомбардувань. Неурядові організації збирають поранених і слугують ШИРМОЮ, яка дає правителям можливість бути політкоректними після того, як вони в ім'я демократії закидали бомбами дітей.

-- Ваші слова не можна вважати політкоректними.
- Цей прикметник політкоректний нагадує мені ярлики на кшталт ревізіоністський, які полюбляли навішувати у найжахливіші роки епохи сталінізму.

-- Про що Ви говорите?
- Ніхто не знав, що означало "бути ревізіоністом", точно так само, як ніхто не знає, що таке бути політично коректним, але всі це розуміють. Особливо, коли проводяться бомбардування, подібні тим, що випали на долю мого народу: 5000 ні в чому не винних жертв задля затримання одного Мілошевича.

-- Але Мілошевич був аж ніяк не матір'ю Терезою...
- Його дії назвали геноцидом, тому що в нього не було атомної бомби. В іншому випадку сьогодні він вважався б усіма шанованим політиком. Тих, у кого немає атомної бомби, забивають до такого стану, що вони перестають бути.

-- Бути ким?
- Бути кимось самим по собі. Всі ці багатонаціональні корпорації й ті, хто їм служить у справі нав'язування глобального капіталізму, беруть у кільце облоги будь-яку країну, що наважується на створення власної культури, пошук власної ідентичності, яка організує своє життя інакше, альтернативним чином. Їм не потрібні твої питання, ти не можеш наважитися існувати, ТИ ПОВИНЕН ЛИШЕ КУПУВАТИ, ЩО ТОБІ ПРОДАЮТЬ, І ВСЕ.
лінк неробочий - bratstvo.info/comments/06030501.shtml

На які гроші живуть громадські активісти?
Акції протесту, пікетування, участь у політичних та економічних розбірках, «кілометрові» пости у Фейсбук. Це місячний розпорядок середньостатистичного громадського активіста. При цьому їх левова частка офіційно не працюють.
Український медіа-простір буквально «підірвала» заява відомої української
письменниці,
журналістки та
колишньої заступниці
губернатора Одеської області
Зої Казанжи.

Вона себе позиціонує справжньою громадською активісткою. Однак вона публічно задала питання, яке дуже бояться тисячі так званих активістів. Звідки вони беруть гроші на життя?
http://chasopys.te.ua/suspilstvo/7198-na-iaki-hroshi-zhyvut-hromadski-aktyvisty


Тобто шлях від ТНК (які так-чи-інакше завжди беруть участь у військовому виробництві) до АКТИВІСТІВ, які організовують РЕВОЛЮЦІЇ, які переростають У ВІЙНИ, є доволі простий і цілком вписується в ту формулу, яку вивів Кустуріца:

ВІЙНИ ФІНАНСУЮТЬСЯ ТИМИ Ж ЛЮДЬМИ, НА ЧИЇ ГРОШІ УТРИМУЮТЬСЯ НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Багатонаціональні КОРПОРАЦІЇ ПЛАТЯТЬ ПАРТІЯМ І ПОЛІТИКАМ ЗА ТЕ, ЩОБИ ВОНИ ОГОЛОШУВАЛИ ВІЙНИ.

Просто поміж активістами і ТНК завжди існують ПРОКЛАДКИ-ФОНДИ, які звісна річ є СТРОГО-НЕЗАЛЕЖНИМИ ))
Але незалежні вони тільки від ДЕРЖАВ, на території яких вони провадять свою ДИВЕРСІЙНУ діяльність.


Взагалі-кажучи, відкриваючи цей блог багато років тому я не мав жодних намірів писати про Економіку.

Ну бо направду - про що там писати?
Якщо Френсіс Фукуяма, посилаючись на Гегеля і на приклади з історії розвитку Азії та історію розпаду СРСР, доволі чітко і однозначно вже Вирішив так-зване "головне питання філософії" на користь ІДЕАЛІЗМУ:

Ретроспектива-1989. Френсіс Фукуяма. Свідомість чи Корито? Остаточне вирішення головного філософського питання
http://maxi-ta.livejournal.com/40904.html
вибірка найголовнішого з цієї теми:

Макс Вебер начинает свою знаменитую книгу “Протестантская этика и дух капитализма” указанием на различия в экономической деятельности протестантов и католиков. Эти различия подытожены в пословице: “Протестанты славно вкушают, католики мирно почивают”. Вебер отмечает, что в соответствии с любой экономической теорией, по которой человек есть
разумное существо, стремящееся к максимальной прибыли, повышение расценок должно вести к повышению производительности труда. Однако во многих традиционных крестьянских общинах это дает обратный эффект – снижения производительности труда: при более высоких расценках крестьянин, привыкший зарабатывать две с половиной марки в день, обнаруживает, что может заработать ту же сумму, работая меньше, и так и поступает. Выбор в пользу досуга, а не дохода,
...

Центральная тема работы Вебера – доказать вопреки Марксу, что материальный способ производства – не “базис”, а, наоборот, “надстройка”, имеющая корни в религии и культуре.
И все же интеллектуальное влияние материализма таково, что ни одна из серьезных современных теорий экономического развития не принимает сознание и культуру всерьез, не видит, что это, в сущности, материнское лоно экономики.
Непонимание того, что экономическое поведение обусловлено сознанием и культурой, приводит к распространенной ошибке: объяснять даже идеальные по природе явления материальными причинами.
Китайская реформа, например, а в последнее время и реформа в Советском Союзе обычно трактуются как победа материального над идеальным, – как признание того, что идеологические стимулы не смогли заменить материальных и для целей преуспеяния следует апеллировать к низшим формам личной выгоды. Однако глубокие изъяны социалистической экономики были всем очевидны уже тридцать или сорок лет назад. Почему же соцстраны стали отходить от централизованного планирования только в 80-х? Ответ следует искать в сознании элиты и ее лидеров, решивших сделать выбор в пользу “протестантского” благополучия и риска и отказаться от “католической” бедности и безопасного существования [9]. И это ни в коем случае не было неизбежным следствием материальных условий, в которых эти страны находились накануне реформы. Напротив, изменение произошло в результате того, что одна идея победила другую [10].



09.10.2017
Richard A. Easterlin
https://en.wikipedia.org/wiki/Richard_Easterlin
Economic Growth Increases People’s Well-Being
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (2017)
http://www.springer.com/gb/book/9783319474571
Міф про економічне зростання і добробут
Річард Істерлін
Нема жодного позитивного довгострокового зв'язку між щастям та зростанням ВВП. Пора думати про альтернативи.
...
Але в довгостроковій перспективі — яко тренд — країни з швидшим економічним зростанням не відчувають відчутно більшого щастя. Дійсно, тренд щастя в Сполучених Штатах залишався протягом понад семи десятиліть дуже пологим — а це був період, коли реальний ВВП на особу виріс більш ніж утричі.
Ще показовішим є той факт, що
в Китаї задоволеність життям 2010 року не є вищою, ніж 1990-го, незважаючи на безпрецедентне чотириразове — всього за два десятиліття — збільшення реального ВВП на особу. Деякі вчені стверджують, що виявили тренд зростання щастя при зростанні ВВП, але вони плутають позитивний короткостроковий зв'язок з нульовим довгостроковим. Відсутність довгострокового зв'язку суґерує, що пора переглянути давнє переконання про те, що економічне зростання підвищує людське благополуччя.
https://zbruc.eu/node/71610


03 грудня 2014
Матеріальне прокляття людства
Німецькі вчені нещодавно опублікували цікаві дані: за останні 50 років німці стали в середньому жити на 400% багатше, а кількість нещасних людей, які страждають депресією, зросла на 38%.
Транснаціональні корпорації маніпулюють свідомістю простодушного споживача, випускаючи постійно нові девайси, одяг і т.д. Вони витрачають на рекламу на рік $ 500 млрд. Цих грошей достатньо, щоб зробити людство нещасним. Щоб усвідомити повною мірою, яка це величезна кількість грошей, наведу порівняння. Для вирішення проблеми голоду на землі, на рік необхідно витратити всього $ 50 млрд.

http://ecoburougcc.org.ua/ekolohichni-novyny/1718-materialne-prokljattja-ljudstva
http://dyvensvit.org/articles/104779.html


Здавалось-би цих аргументів з запасом вистачило б щоб "перевернути Землю"... але виявилось що ні.

Як виявилось, багато людей продовжують ВІРИТИ в Матеріалізм, навіть попри всі спростування Фукуями, соціологів та економістів.

Тому хоч-не-хоч але і мені довелось щось писати про Економіку. Але з ідеологічним ухилом.

Про крах Моделі "хомо економікс" як абсолютно утопічної моделі людини, зокрема йдеться ось тут:

Андрій Квятковський, сепаратистський сайт "збруч" та деякі економічні Міфи.
http://maxi-ta.livejournal.com/40993.html

01.12.2017
Міф про обмеженість раціональності
Юрґ Гелблінґ, Університет Люцерна, Швейцарія
https://en.wikipedia.org/wiki/University_of_Lucerne
Jurg Helbling
Boundedness of Rationality
Economic Ideas You Should Forget [Економічні ідеї, що їх маєте забути] (березень 2017)
http://www.springer.com/gb/book/9783319474571
Homo economicus похований; ми це знаємо.
Критикувати модель homo economicus — це як вбивати труп.
Хоча її припущення виглядають необхідними для математичного моделювання ефективних ринків, однак вони є нереалістичними і дуже далекими від реальності реальних людей, як переконливо продемонстрували Герберт Саймон та інші.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Герберт_Саймон
...тобто в ієрархії преференцій aктора інші мотиви — політична (влада) або культуральне підвищення (репутація) — займають вище місце, ніж його економічні цілі.
https://zbruc.eu/node/73787


Швейцарський Автор з університету в Люцерні з одного боку визнає очевидне (смерть моделі "хомо економікс"), а з іншого - суперечить сам-собі, бо не враховує того що Політичні та Культурні мотиви це якраз і є СФЕРА ІРРаціонального.

Отже треба звернутися до ПЕРШОДЖЕРЕЛ матеріалізму.
В першу чергу до ЗАСНОВНИКА Матеріалізму - македонського провокатора, засланого в тил Греків, яких македоняни акурат тоді збирались завоювати ))

Енциклопедія Міллера. Аристотель (384–322 рр. до н. е.)
- грецький філософ. Аристотель народився в місті Стагірі, що на
півночі
Греції. Мати його була заможною.Батько був лікарем царя Македонії. 367 року він переїхав до Афін і вступив до академії Платона, де й залишався до самої його смерті в 347 році. Декілька років по тому його запросили до македонського двору в Пеллі, що в східній Егеї, де він став наставником молодого Олександра Великого. Через вісім років, 335 року, він повернувся до Афін і заснував власну школу філософії.
Після смерті Олександра в 322 році в Афінах запанували антимакедонські настрої. Аристотель завбачливо виїхав з міста. Помер він через декілька місяців.

Політична доктрина Аристотеля частково неузгоджена, а іноді й дивна. Більше того, в деяких аспектах вона спантеличує. Він жив у період глибоких політичних зрушень, коли традиційні невеликі міста-держава, які ревно ставилися до своєї автономії й об’єднувалися тільки під час криз, поступово відходили до величезної Македонської імперії. Аристотель мав тісні зв’язки з македонським двором.
Знаючи, що таке бути чужинцем, він наполягає на тому, що найкраще життя для людини – це життя громадянина. Знайомий з монархами, він розглядає монархію як небажаний державний устрій. Ставши свідком зростання македонської держави, він засуджує імперію як вироджену форму державного об’єднання. Якщо політична теорія Аристотеля була створена – а також обмежена – тогочасними історичними умовами, то все ж вона не була жорстко детермінована його власним політичним становищем.
http://maxi-ta.livejournal.com/39398.html


Александр III Македонський або Александр Великий (кінець липня 356 до н. е., Пелла — 10 червня 323 до н. е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля.


Навіть з цієї короткої біографії Аристотеля цілком очевидно, що Аристотель знаходився в Афінах як МАКЕДОНСЬКИЙ АГЕНТ, який мав завдання ЗАПУДРИТИ МОЗГИ грекам "багатовекторністю" свого псевдо-вчення.
І саме звідси (з агентурних мотивів!) і походять СУПЕРЕЧНОСТІ "вчень" Аристотеля, на яких наголосив Девід Міллер.
Правда Міллеру не вистачило мужності прямо заявити про те що СУПЕРЕЧНОСТІ поглядів Аристотеля ПРЯМО ВИТІКАЮТЬ з його "точки сидіння".

На всякий випадок мушу нагадати, що в часи Античності така агентурна діяльність, яка пізніше дістала назву ВАЛЕНРОДИЗМУ, була швидше НОРМОЮ аніж винятком.
Докладніше про цей аспект написано ось тут:

Ретроспектива-2008. Ігор Каганець. Володимир Дмитренко. Давній Рим. Розвідка Риму. Персія-Зопір, Тарквіній Гордий і загарбання Габій.
http://maxi-ta.livejournal.com/34112.html

Та й під час "епохи Відродження" таких методів ніхто не цурався, засилаючи в тил противника не тільки чоловічу але й Жіночу агентуру:

Епоха Відродження. Жінки і Розвідка. Руйнівна сила Матріархату. Роксолана, Султан і їх син-алкоголік.
http://maxi-ta.livejournal.com/38655.html

Тобто мій висновок стосовно "матеріаліста" Аристотеля не просто радикальний. але Супер-радикальний.
Аристотель писав свої СУПЕРЕЧЛИВІ матеріалістичні бздури винятково для того щоб максимально завести на МАНІВЦІ грецьких інтелектуалів, РОЗКОЛОТИ грецьке суспільство і тим самим полегшити завдання свого учня - Олександра Македонського.
Всі ці псевдо-філософські студії Аристотеля мали на меті тільки одне - РОЗСВАРИТИ інтелектуальну еліту Греції напередодні македонської експансії.

Однак успішно запудривши мозги Грекам, Аристотель мабуть дуже здивувався би, якби дізнався, що заодно він запудрив мозги ледь не половині філософів впродовж 2500 років після своєї смерті.

Тобто осиновий кілок в серце МАТЕРІАЛІЗМУ таки треба остаточно забити, інакше "згинемо як роса на сонці".


Якщо Аристотель - це початок теми Матеріалізму і його Теорія, то Транс-Нац-Корпорації - це кінець цієї теми і Практичне втілення Ідей Аристотеля, які згрубша зводяться до ідей МАМОНІЗМУ.

Тематика ТНК у мене теж широко представлена, зокрема тут:
https://maxi-ta.livejournal.com/43533.html

20.10.2011
Ученые: мировой экономикой правит одна «суперкорпорация»
http://www.newscientist.com/article/mg21228354.500-revealed--the-capitalist-network-that-runs-the-world.html
Отсортировав 37 млн компаний и инвесторов по всему миру, представленных в базе данных Orbis С от 2007 года, команда ученых из Цюриха отобрала 43060 компаний, принадлежащих транснациональным корпорациям, и выявила их общие активы.
Ученые обнаружили ядро из 1318 компаний, связи которых с другими сложно назвать иначе как кровосмесительными.
И хотя официальные доходы этих корпораций едва превышают 20% от общемировой операционной выручки, через свои фирмы-сателлиты они фактически владеют большинством мировых компаний, работающих в секторе «реальной» экономики. Таким образом, в щупальцах корпоративных монстров сосредоточено порядка 60% общемировых доходов.

Продолжив распутывать обширную паутину собственности, команда ученых установила, что большинство финансовых цепочек идут в направлении «суперанклава» из 147 компаний. Их активы пересекаются друг с другом, фактически являясь общей собственностью, что обеспечивает этому негласному финансовому конгломерату контроль за 40% глобального корпоративного богатства.

Исследователи отмечают, что протесты против глобального капитализма, развернувшиеся по всему миру под лозунгом «Захвати Уолл-стрит» - очевидная реакция на власть корпораций.
http://glavred.info/archive/2011/10/20/111721-11.html


Чому знецінюється Гривня? Бюджет, експорт-імпорт та Офшорні зони.
в Офшори вже викачали з України - $150млрд за 25років
http://maxi-ta.livejournal.com/28952.html

Мурашник як ідеальне суспільство для ТНК.
Спогади про Майбутнє.
http://maxi-ta.livejournal.com/40689.html

Для того щоб уникнути такого "мурашиного" майбутнього, нам треба розуміти Чим є ТНК і яким способом вони втілюють свої Інтереси.
Частково "постановка питання" була зроблена ще у 2002 році Вєрою Батлєр, цитата якої вміщена ось тут:

Ретроспектива-2004. Економіка. Глобалізація як Освоєння-через-Руйнування. білорус Олександр Зайцев. Вєра Батлєр: Сорос=люцифер.
http://maxi-ta.livejournal.com/32676.html

Вєра Батлєр. 2002рік
....
Нет смысла собачиться друг с другом, если невидимый враг способен всех утопить в одном болоте. И поэтому враждебные друг другу российские группы вдруг начинают задавать одни и те же вопросы. Что он от нас хочет? Чем эта война кончится? Кто в нашей стране - тайный союзник врага? Как отличить тупость от предательства?

Нет сомнения, что неведомый враг побеждает, наша земля просто вытаскивается из-под наших ног и ног наших детей, но мы не знаем ни вражеского оружия, ни его планов. Те, кто у власти, помалкивают и не сообщают о планах обороны. Очевидно, они не готовы к такой новой войне. И если так, каждый дом и каждая семья должны стать частью линии обороны. Любой, чьих детей женщины нашего племени еще имеют мужество вынашивать, должен превратиться в сыщика. Никакая оборона, никакое сопротивление невозможно, пока мы не оглянемся вокруг хладнокровно и не оценим все, что происходит. Мы должны понять планы "врага", направления его ударов, его оружие, природу и глубину разрушения. Тогда мы сможем начать оборону. И только тогда общие усилия породят тех, кто отдаст приказ о мобилизации.

Необходимо изучить образ мыслей, образ действий тех символических личностей, которых считают самыми видными представителями вражеских сил.


Иногда это называют туманным словечком "постмодерн". 400 лет мы усваивали современные правила морали, совести, поведения, но новое поколение политиков отбрасывает все это. Они объясняют - нечего бояться, скоро привыкнете. Негодяи призовут философов, профессоров и поэтов .Эти гангстеры захватят власть над большой частью человечества, но не удержат ее надолго. Они с ней не справятся. Инстинкты жизни и любви окажутся сильнее.

Ведь мистер Сорос - не просто банкир, которого интересует главным образом прибыль. Он командует силами быстрого реагирования мирового империалистического правительства, которые ведут финансовые войны и о чьих целях можно только догадываться. Деньги тут не цель, а оружие. За падение национальных валют игроки готовы даже платить, а если они и получают прибыль, она в десятки раз меньше причиненного странам ущерба. Так дрессируют и наказывают непослушных при Новом Мировом Порядке. Эти войны оправдывют идеологией глобализации и более привлекательными частными идеями.

Однако главная цель сосросовской команды в России - умы граждан, и в первую очередь - интеллигенции и молодежи. Если они попадуться на крючок, остальные никуда не денуться. Наблюдая за успехом этого плана за последние десять лет, можно назвать его блестящим - если только это слово можно применить к чему-то настолько извращенному и циничному. Это "открытое общество" для Сороса - философия взломщика, ликвидация любых защитных механизмов. Долой границы, которые защищают страну, позволяя ей сохранить остатки сил после многих лет кризиса. Долой моральные нормы, которыми родители защищали своих детей от соблазнов зла. Долой историю, которая служит опорой молодежи в трудные эпохи. Сорос пытается разорвать все эти советские "цепи тоталитаризма". В интервью газете "Коммерсант" 8 августа 1997 года Сорос сказал :
"Я убежден, что сильное центральное правительство в России не может быть демократическим. Кроме того, спасение свободной российской экономики зависит от привлечения западных инвестиций. В третьих, российское население должно принять идеологию "открытого общества".

Разумеется, Сорос не ограничивается Россией. Его требования основаны на принципах - он служит не национальному, а всемирному правительству. Так Сорос основал и управляет целой сетью фондов и организаций, проповедующих узаконивание наркотиков. Самый известный из них - фонд "Политика наркотиков". Понятно, что при Новом Мировом Порядке отупление людей становится крайне важным средством господства, не говоря о приятном дополнении - прибылях. Но в случае России швырнуть молодежь в лапы наркоторговцев - не то же самое, что разрешение потребления наркотиков на сытом Западе. Дать молодежи свободный доступ к наркотикам в России, в условиях повальной нищеты, не что иное, как геноцид, уничтожение целого поколения.

А теперь посмотрим как Сорос прививает нам всем для выгод своих хозяев "идеологию открытого общества". Прежде всего, команда специалистов, собранная им и вскормленная этой идеологией, взяла на себя комплектование всех школьных и университетских библиотек, под строгой идеологической цензурой, чего требует Сорос, который оплачивает публикацию этих книг. Сейчас все снабжение книгами российских библиотек организовано так, что книгам прогрессивных и марксистких авторов вход закрыт.

Но мистер Сорос также - чудовищное кривое зеркало, в котором мы можем видеть свой нынешний облик, и не отворачиваться. Бывают времена, когда зло открывает нам глаза, когда его злорадный хохот помогает нам очнуться и помочь прийти в себя. Не упустим такую возможность!
http://www.left.ru/2002/21/soros71.html


Не можу погодитися з пані Батлер тільки в трьох питаннях:
1) "неготовність" керівництва до опору означає тільки те що це керівництво хворе на Валенродизм, тобто згрубша є тотальними ЗРАДНИКАМИ свого народу.
2) В тому що існує "світовий уряд". Це не уряд, це система БАНД, які керують світовими Транс-Нац-Корпораціями і при тому іноді дуже жорстко воюють між собою. Воюють переважно чужими руками, в тому числі руками Держав.
3) В тому що ніби-то МАРКСИЗМ є альтернативою до "Соросизму".

Насправді Марксизм походить з того ж джерела, звідки до нас заслали соросятину. Єдність Марксизму та Лібералізму чітко пояснив Френсіс Фукуяма (див вище по тексту).

Тема Марксизму і тема "Ленін і Британія" існує також як підтема творчості Суворова:

Цитатник Виктора Суворова. Аквариум и 105 шпионов. Лондонские съезды РСДРП. Чому Ленін так добре знав англійську мову?
https://maxi-ta.livejournal.com/37724.html