maxi_ta (maxi_ta) wrote,
maxi_ta
maxi_ta

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Ретроспектива-2006. ЛГ. Єшкілєв. Революція і Пяні Журналісти. Історія Франції.

Понеділок, 04 вересня, 2006 року, № 159 (966)

L’Ecole des journalistes

“Школа журналістів” – так називалася салонна п’єса письменниці Дельфіни Ге де Жирарден (1804-1855), дружини великого “батька європейської журналістики” Еміля Жирардена, ініціатора виходу у світ першої масової репортерської газети La Presse.

На презентації “Школи журналістів” був російський шпигун у Парижі та друг Еміля Яків Толстой, який написав докладний звіт генералові графу Бенкендорфу про цю вікопомну подію, датований 24 листопада 1839 року.

Дещо з того звіту варто процитувати. Шпигун Толстой, зокрема, пише до Петербурга своєму шефові:

“У першій дії зображено редакцію газети, яка називається “Істина”. Автор виводить на сцену відповідального редактора, головного редактора, персону, котра дає гроші на видання, та співробітників газети, малює їх правдивими фарбами. Починається п’єса сценами оргії, після якої всі її учасники починають писати статті, спрямовані проти уряду, проти всякого таланту, проти порядності, проти недоторканності особи та проти родинної честі. Вони пишуть це все у стані бридкого сп’яніння, і, незважаючи на нього, ці люди вважають себе гідними проголошувати нові правила суспільного життя, корчать із себе аристархів-критиків сучасності – її політики, моралі, мистецтва, літератури.

Після прочитання першого акту пані Жирарден почала обходити тих, хто зібрався в її салоні, та запитувати їхню думку щодо п’єси. Коли вона підійшла до пана Жуля Жанена, той на її прохання висловитися роздратовано відповів, що “все, що він прослухав, на його думку, є фальшивим від першого до останнього слова, що журналісти ніколи не напиваються до всирачки перед тим,
як писати”. Тут уже роздратувалася пані Жирарден. У своїх запереченнях вона послалася на відому статтю 1830 року в журналі Journal de Debats, яку написав пан Беке у п’яному вигляді, під час оргії. Ця стаття, як відомо, спричинила падіння монархії Карла Х. Стаття, що призвела до фатальних наслідків, починалася так: “Нещасна Франція, нещасний король!”

Таким чином, завдяки чарівній Дельфіні та Якову Толстому ми, люди ХХІ століття, маємо ще один вагомий доказ того, що саме п’яна журналістика з часів своєї юності є матір’ю державних переворотів. Революції іноді починаються з констатації, що король є нещасним (відповідно: ніяким, бездарним, неспроможним, безхарактерним, невольовим, нікчемним, кінченим). Усе подальше читачі газет домислюють самостійно й у “потрібному” напрямі. Адже жива влада ненависна народові. А королю після того вже ніколи не “відмазатися” від талановитих словесних конструкцій, що їх змантачив бухий журналюга серед п’яних повій і редакційного мотлоху. До речі, Карл Х так і залишився на скрижалях світової історії старим “нещасним” нікчемою, який історично не заслуговував на щось більше за вседержавний революційний копняк.

Так створюють післяпрестольні репутації монархів-невдах. Так їм мстять за неповагу до преси. І правильно роблять. Не треба будити звіра й махати державним пальчиком перед писком представника “четвертої влади”. А то ж він рознервується, сарака, і чорно забухає. А в запої напише про “нещасного короля”. А потім “слово стане плоттю”. Ага.

“Бійтеся журналістів!” – сказав одного разу Отто фон Бісмарк. “Бійтеся нетверезих журналістів!” – уточнимо ми застереження “залізного канцлера”. Адже горілка, шнапс, віскі й “конина” різко підвищують творчі здібності пересічного пресового працівника. Сіренький редакційний “щурик”, який на тверезо тихо й мирно пописує собі щоденну маячню про вивезення сміття та ДТП, після пляшки “Перловки” або “Вожака” перетворюється на “текстового дракона”, спроможного повалити уряд. Або ж якусь облдержадміністрацію.

“Мандрівна колонія” п’яних журналістів робить таке, що й не снилося ордам Батия та Едигея. Бійтеся журналіста, поряд із ноутбуком якого стоїть розпочата пляшка сорокаградусної “рідкої істини”! На його клавіатурі серед глупої ночі може народитися все, що завгодно. Щось “термоядерне”. Щось таке, чого потім не розгребти цілому батальйонові бабок парасок. Цілій дивізії політтехнологів. Може, саме цієї ночі за свій гігабайтовий компутер сяде “застограмлений” Іван чи Василь, який після довгого “зависання” над сірим полем дисплея набере нетвердими пальцями перші слова текстової бомби: “Нещасна Україна!”

І тоді всім нам, панове, настане гаплик.

Володимир Єшкілєв

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments