maxi_ta (maxi_ta) wrote,
maxi_ta
maxi_ta

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Ретроспектива-2006.ЛГ.Єшкілєв. Мур і Шабатурка. про те що Україну ніколи не візьмуть до ЄС і НАТО

Середа, 03 травня, 2006 року, № 77 (884)

Мур і шабатурка

Один місцевий політик розповів мені про свій сон. Йому наснилася зала засідань якоїсь ради (судячи з кількості лакованого дерева в її оздобленні, ради місцевої, близької до карпатських лісів).

У цій залі відбувалася якась святкова академія. Чи то приймали присягу депутатів і мера, чи то вшановували когось за щось. І в той момент, коли всі в тій залі напружилися на довгі гучні оплески, до неї увійшов дивний чоловік у старовинних окулярах і з красивою шабатуркою в руках. Місцевий політик довго намагався пояснити мені, як виглядав той дивний чоловік. Нарешті, залучивши асоціативний резерв, накопичений ще в підлітковому віці, він сказав: “Той мудак зі скринькою нагадував хворого на голову науковця з радянських фільмів”.

Я його зрозумів.

Якщо вірити політикові, потім у сні відбулося дивне. Настала тиша. Чоловік із шабатуркою вийшов до проходу між кріслами й голосно сказав: “Усім вам звіздець!” (або інше слово, яке римується зі словом “звіздець”). Почалися крики: “Хуліган! Провокація!” А той, кому це все снилося, запитав того зі скринькою: “Чому?”

На що дістав від дивного чоловіка відповідь: “Тому що в цій шабатурці лежить Європа. А ключ від шабатурки віднесено до пекла!”

“Такий от дурний сон”, – підсумував місцевий політик.

А я подумав, що слід очікувати суттєвих змін у візовому режимі.

Спершу “сон із шабатуркою” змусив мене згадати роман Алессандро Барріко “Море-океан”. Там є глава про навіженого професора Бартльбума, який мандрує божевільними містечками з австрійськими назвами з шабатуркою, зробленою із червоного дерева. Зрештою, подумалося мені, цей професор міг би мандрувати Галичиною. Якщо не реальною оречевленою, то іншою – Галичиною сновидців і міфотворців. Галичиною, що мешкає у перегрітих головах її політиків.

Але час ішов, і розповідь про сон політика навіяла нові роздуми. Про “закриті цивілізації”. Більшість із розвинутих цивілізацій хворіли на “синдром закритості”. Самоповага народів із часом стає перезрілою, і вони намагаються відгородити своє щастячко від бідніших сусідів мурами. За античних часів такий мур виник навколо Римської імперії. Римляни називали його limes – прикордонний вал. Це була складна система захисних споруд різних типів. Потужні укріплення британського лімесу – Адріанового валу – досі показують школярам і туристам. Римські інженери збудували їх із гігантських дубових і букових колод, вмурованих у бетонні кліті. Вузлові ланки валу захищали тисячі веж і окремі фортеці, зв’язані між собою багатокілометровими підземними галереями, достатньо широкими для непомітної передислокації римських когорт.

Ці споруди триста років боронили Рим від різних жебротних батавів, херусків, герулів, фризів, саксів, тевтонів, кімврів та інших диких лісовиків, яким пізніше судилося на руїнах імперії заснувати Абендланд – середньовічну германо-католицьку Європу – та стати предками теперішніх європейців. Абендландмани успадкували римські прагнення відгородитися від сусідів, але не могли їх матеріалізувати за часів роздрібненої Європи.

Двадцяте століття повернуло до монументальних політичних форм. Лімеси Мажино та Манерґейма стали тренувальними вправами. Заледве Гітлер об’єднав континент під крилами германських орлів, як почав споруджувати лімесні вали – Східний, Атлантичний тощо. Східний вал мав проходити Дніпром і відділяти арійську Нову Європу від “сірої зони”, де мали мешкати у вічному та мінливому Хаосі амазонки, чорні клобуки, гобліни, мордва, блемії, чудь, шахтарі-стаханівці, тартарійці, китайці, поліщуки, песиголовці й інші міфічні та напівміфічні етноси.

Ще одним кроком до закритої “континентальної самодостатності” стали оборонні споруди НАТО, що ними планували зупинити сталеву лавину радянських танків, сконцентрованих на кордонах НДР і Чехословаччини. Але цей “майже лімес” ніколи не вважали органічним, позаяк він відділяв від історичних земель Абендланду чималі “східні креси”, з втратою яких творці євроідеї змиритися не могли. Вони розуміли (а радше відчували), що справжній (тисячолітній) оборонний вал має проходити значно східніше, десь між спадковими землями посвячених у містерії Дракули та Сен-Жермена князів Ракоці та Західною Амазонією (Північною Меотією, Центральною Лохландією).

Два роки тому я напророчив такий оборонний вал і написав: “А під новітнім лімесом буде формуватися специфічна “транслімеарна культура”. Щось на штиб культурок “союзних варварських племен”, яким римські проконсули дозволяли селитися вздовж укріплень і здійснювати дрібну мінову торгівлю з легіонерами, а також давали привілей на продаж дівчат у лупанарії. Базарчики, вагончики, міняйли...”

Деякі культурологи тоді не погодилися зі мною. Вони щиро сподівалися, що після помаранчевої революції нам таки відімкнуть ту шабатурку, де лежить сита й добра Європа. І далі сподіваються. Я не сперечаюся з ними. Все можливе в Західній Амазонії. От лише один момент у тому сні місцевого політика непокоїть мене. Невже й справді ключі від шабатурки вже в пеклі? І що вони там роблять? І що там роблять із ними?

Володимир Єшкілєв

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments