maxi_ta (maxi_ta) wrote,
maxi_ta
maxi_ta

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Ретроспектива ЛГ-2005. за текстами Н.Сняданко. Літ-Фальш - як Головне джерело епохи Відродження?

Львівська Газета. Понеділок, 14 лютого, 2005 року, № 27 (593)

Теорія ідеального суспільства

Він вплинув на французьку філософію доби Просвітництва так суттєво, як ніхто до нього, але, попри це, за його труною йшов лише Дідро. Під час французької революції познущалися з його могилою, але твори Монтеск’є зробили його безсмертним. “Перські листи” (1721) та “Про дух законів” (1748) – найвідоміші його праці.

1721 року “Перські листи” вийшли анонімною книгою з фіктивною назвою видавництва. Але ця книга прославила її автора, який недовго залишався інкогніто. Перський подорожній розповідає своїм співвітчизникам про екзотику західного життя, порівнюючи його при цьому з таємничим Сходом. Таким чином, обидві сторони ніби побачили себе в дзеркалі. “Ця книга продаватиметься, як хліб”, – сказав один із друзів Монтеск’є і мав рацію. Впродовж року наклад додруковували десять разів. У Франції почалася мода на орієнтальну тематику. Цей успіх не останньою чергою пояснювався елегантністю стилю автора, про що згодом писав Поль Валері.

У цей час у Франції панував дуже ліберальний настрій, мало що нагадувало про колишній блиск монархії, в моду ввійшов легковажний стиль рококо, що відчутно й у “Перських листах”. Саме це дає підстави стверджувати, що 1723 року настрій французів був більш революційним, аніж на момент штурму Бастилії.

Монтеск’є мешкав і в Парижі, і в провінції. 1728-го вирушив подорожувати і три роки проживав в Англії. Іронічний спостерігач дивується, чому в Німеччині дворяни визначають аристократичність власного походження кількістю оленів, яких можна вполювати у їхніх володіннях. Його дивує Англія, де бачить багато виявів свободи і справедливості, яка панує завдяки тому, що політичні сили контролюють одна одну, а владу монархії обмежено законом. Саме ці враження, а також урахування помилок грецького поліса та Римської імперії надихають Монтеск’є на написання праці “Про дух законів”, над якою він трудився 12 років і котра згодом теж анонімно вийшла в Женеві.

Вирок сучасників був неоднозначним. Котрісь були захоплені та порівнювали Монтеск’є з Ньютоном, вважаючи, що той відкрив закони, за якими існує світ духовності. Інші заздрісно закидали книзі поверховість і необдуманість. Нині його називають Колумбом, який шукав мораль, а знайшов соціологію.

Перше видання праці містило понад 1000 сторінок. Монтеск’є перебував під сильним впливом філософії Арістотеля і відрізняв республіку як форму правління (з варіантами демократія та аристократія) від монархії та деспотизму. Ці три форми правління втілено, на його думку, в античному полісі, європейській монархії та східній деспотії. Кожна з них наділена власним “принципом”: у деспотії панує страх, у монархії – честь, а бажання загального добра уможливлює існування республіки.

Монтеск’є не був песимістом, він намагався впорядкувати системи правління, які панують у світі, його симпатії були на боці республіки та конституційної монархії, бо обидві ці форми правління гарантували свободу окремим індивідуумам. Монтеск’є був лібералом, який прагнув реформ, але водночас і консерватором, який вважав, що закони потрібно змінювати тремтячими руками.

Монтеск’є був французьким підданим, а хотів стати громадянином світу, він не пророкував революції та не вплинув на її наближення. Його обожнювали та критикували, але історія часто не справедлива до своїх героїв.

Н.С. /тобто Наталка Сняданко/

колись це можна було прочитати тут: gazeta.lviv.ua/articles/2005/02/14/2581/

--Отже маємо стандартні для європейських революцій "маркери": Англія, Женева, Анонімність (тобто - "підпільність").

--Хто фінансував видавництво цих анонімних книжок? Де вони видавались?

--чи можемо порівнювати Монтеск'є з сучасними "третьосекторниками"?

++++

**а ось власне про фальсифікації у більшому масштабі:

Льівська Газета. 27 липня 2005

Історія літературних фальшивок

Історія літературних фальшивок така ж об’ємна, як історія літератури. Починається вона ще в стародавні часи, в багатьох випадках питання автентичності твору, як і питання його авторства, навіть після багаторічних досліджень так і залишається відкритим. Дослідники діляться на антагоністичні групи і відстоюють кожен свою думку. Як, наприклад, у випадку з найвідомішою древньою писаною пам’яткою української культури – “Словом о полку Ігоревім”, уперше опублікованою 205 років тому. Декілька років тому вийшло книгою монументальне дослідження американського славіста Едварда Кінана, яке знову підважує автентичність походження поеми. Не менш відомими прикладами такої віковічної скандальності є псевдоепос “Велесова книга”, що його досі вивчають у рамках програми українських шкіл, містифікація “Пісні Оссіана”, насправді написані Макферсоном у ХVIII ст., і не менш класичний приклад фальсифікату початку ХІХ ст. – стилізація під козацький літопис “Історія русів”.

Хто був автором “Іліади” й “Одіссеї”? Скільки було цих авторів, якої вони були статі? Курс історії античної літератури передбачає лише розгляд численних гіпотез на цю тему. Схожа дилема вже багато років стоїть у центрі шекспірознавства. Дослідники досі сумніваються, чи всі діалоги Платона є автентичними, чи частина з них – пізніші стилізації?

Найпоширенішим у давні часи способом містифікації були “знахідки” рукописів відомих письменників, таким чином менш талановиті й успішні нащадки часто шукали вдячних читачів для власних творів. Однією з гучних історій такого типу були “переклади” львівського письменника Юрія Винничука невідомих давніх поетів, їх навіть опублікували в поважних часописах і обговорювали в наукових статтях, доки автор не зізнався в містифікації. Схожий гріх мав на душі й відомий французький філософ Монтеск’є, який 1729 року опублікував у французькому перекладі грецьку поему в стилі Сапфо, а в передмові повідомив, що текст написав невідомий поет, який жив пізніше від відомої поетки з острова Лесбос, і цей текст Монтеск’є знайшов у бібліотеці одного грецького єпископа. Згодом містифікатор також покаявся.

Еразм Роттердамський ще в XVI столітті писав, що жоден текст “отців Церкви” перших чотирьох століть християнства не можна без сумнівів визнати автентичним. І не лише через фальсифікації, а й через недогляд, помилки та свідомі перекручення численних переписувачів. Найбільші сумніви виникають у дослідників стосовно численних текстів, знайдених в епоху Відродження, інформація про які практично відсутня. Їх часто виявляли невідомі монахи в найнесподіваніших місцях – купували на базарі, знаходили у підвалах, де вони пролежали, забуті впродовж тисяч років. Декілька таких фальшувань викрив знаменитий Петрарка, і буцім як помсту за це підробники намагалися продати згодом нібито його особистий примірник тому Вергілія із записом про перше побачення з Лаурою 6 квітня 1327 року, Страсної п’ятниці. Фальшивку викрили завдяки тому, що 6 квітня того року насправді був понеділок.

До початку епохи книгодрукування відстежити справжнє походження текстів надзвичайно важко. Звідси гіпотези деяких учених про те, що більшість, якщо не всі, творів античності – це підробки. Для доказу такої гіпотези часто наводять значення прізвищ найвідоміших античних авторів, багато з яких у буквальному перекладі італійською мають дуже кумедні значення, що можна трактувати як насмішку фальсифікатора. Наприклад, Марк Цицерон – “зів’ялий горох”, Овідій – “публічний яйцеподібний ніс”, Флакк – “клаповухий”.

Поширеними були підробки не лише античних авторів, літописних текстів. Відомо й численні фальсифікації класичних авторів – Лафонтена, листів Байрона, Шеллі, Кітса, романів Вальтера Скотта, Фенімора Купера, п’єс Шекспіра. Найчастіше така доля загрожувала саме листам і мемуарам відомих людей, прикладів цього – десятки.

Багате резонансними підробками ХІХ ст. Окрім названих уже “Пісень Оссіана” й “Історії русів”, чимало галасу наробив “знайдений” купцем Шапіро рукопис І тисячоліття, в якому нібито йдеться про подорожі євреїв пустелею після втечі з Єгипту. Найвідомішим містифікатором того часу був Вацлав Ганка, автор славнозвісного Краледворського рукопису, в якому буцім зібрано епічні поеми та ліричні пісні ХІІІ-XIV ст., а також інших підробок, зокрема старовинного перекладу Євангелія. Ганка вигадав і цілу школу древніх художників, прізвища яких вписував у старовинні рукописи.

Схожий характер має й відома містифікація Проспера Меріме, який захоплювався слов’янськими культурами (навіть написав роман про Богдана Хмельницького, перевиданий нещодавно в Україні) та вирішив поїхати на Схід, щоб описати свої враження. Але грошей на це йому бракувало, тож відомий новеліст вирішив спершу описати подорож, продати книгу, а потім витратити гонорар на перевірку розказаного. Тож 1827 року він випустив збірку пісень під назвою “Гуслі”, нібито переклади з балканських мов. Ця книга мала величезний успіх. Пушкін навіть переклав її російською. Гете ж виявився обережнішим і запідозрив містифікацію. До другого видання книги Меріме написав іронічну передмову, згадавши всіх тих, хто повірив йому. А Пушкін згодом виправдовувався, що збіркою захопився не лише він, а й Міцкевич, не кажучи вже про численних науковців, які базували на дослідженні тексту свої дисертації.

Відомий литовський есеїст Томас Венцлова писав про одну з мiстифiкацiй Мiцкевича – опублiкований ним 1819 р. уривок зi стародавнього польського рукопису, стилiзований пiд манеру Мацєя Стрийковського. Завдяки литовському перекладу оповiдання “Живiла” стало згодом одним iз важливих текстiв литовської культури ХIХ ст. Класично вiдомi пiдробки iсторичних творів сучасника та компатрiота Міцкевича – Теодора Нарбута, в українськiй iсторiографiї вiдомого, серед iншого, й тим, що завдяки йому до наукового обiгу введено лiтопис Биховця (оригiнал якого, зрозумiла рiч, загубився).

Часом відомі письменники видавали підробки за оригінали, бо самі ставали жертвами містифікації. Таке трапилося, зокрема, з Вольтером, який знайшов рукопис із коментарями до Вед і навіть видав його у французькому перекладі, але згодом з’ясувалося, що це містифікація.

Підготувала Наталка Сняданко

колись це можна було прочитати тут: gazeta.lviv.ua/articles/2005/07/28/7349/

**хоч у якихось історичних текстах ми можемо бути впевнені, що це не містифікація?

--ні, таких гарантій ми мати не можемо.

Еразм Роттердамський ще в XVI столітті писав, що жоден текст “отців Церкви” перших чотирьох століть християнства не можна без сумнівів визнати автентичним. І не лише через фальсифікації, а й через недогляд, помилки та свідомі перекручення численних переписувачів. Найбільші сумніви виникають у дослідників стосовно численних текстів, знайдених в епоху Відродження, інформація про які практично відсутня. Їх часто виявляли невідомі монахи в найнесподіваніших місцях – купували на базарі, знаходили у підвалах, де вони пролежали, забуті впродовж тисяч років. Декілька таких фальшувань викрив знаменитий Петрарка

А тепер читаємо про ті самі події в іншому джерелі. Підручник Шалагінова 1995рік. Франческо Петрарка (1304-1374)

Франческо Петрарка здобув ГРУНТОВНУ Юридичну освіту, після чого прийняв духовний сан. Втім, це суттєво НЕ ВПЛИНУЛО на спосіб життя і мисленя поета. Петратка був Світським Абатом. Визначними рисами його характеру були ЧЕСТОЛЮБСТВО і Закоханість у Життя. Він мав РІДКІСНИЙ ДАР завойовувати людські серця.

В Різний час Петрарка користувався ПОКРОВИТЕЛЬСТВОМ могутніх МОГУТНІХ монархів і кардиналів в Італії та Франції.

Незвичайними були його мандрівки по церквах та монастирях в пошуках античних і середньовічних рукописів. Йому ВДАЛОСЯ знайти цілу низку цінних рукописів, що ВВАЖАЛИСЯ втраченими.

[Шалагінов. підручник "Зарубіжна література", 9 клас, 1995р,ст.68]

**чи не про таких "спеціалістів з розшуку" стародавніх книжок згадує Наталка Сняданко?

--можливо чужі фальшування Петрарка і викривав. Але тільки для того, щоб "прикрити" свої власні фальшування.

--То власне на підставі яких ДЖЕРЕЛ відбувалося Відродження АНТИЧНОСТІ? Чи цю "античність" скліпали на коліні ті ж таки діячі епохи Відродження?

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments