maxi_ta (maxi_ta) wrote,
maxi_ta
maxi_ta

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Ретроспектива-2007. ЛГ від 7 грудня. Амазонки. першоджерела сучу-укр-Матріархату.

Загадкові доньки Припонтиди

У період Великих географічних відкриттів (XV-XVI ст.) у землях Нового Світу поряд з іншою екзотикою європейці зіштовхнулися з племенами, що складалися лише з жінок – вправних і безжальних войовниць.

За даними французького географа Анре Теве (1502-1592), якого й нині вважають одним з найавторитетніших дослідників “амазонського” феномена, жіночі бойові общини виявили в Південній Америці (на території сучасної Бразилії), в екваторіальній Африці й на деяких тропічних островах. Він першим висунув гіпотезу, що всі вони є нащадками амазонок з Малої Азії (територія сучасної Туреччини), які, своєю чергою, прийшли туди з північного Причорномор’я.

Протест проти чоловічої революції

У III-I тисячоліттях до н. е. повсюди на євразійському просторі утверджувався патріархальний устрій. Таку соціальну революцію спричинили суспільні й економічні процеси, що відбувалися тоді. Звісно, ці перетворення не сприймала найрадикальніша частина жіноцтва, яка не бажала миритися з утратою панівного становища. Виникли жіночі вольниці – воєнізовані общини з жорстокими законами, які зосереджувалися в нижньому Подніпров’ї та степах північного Причорномор’я.

Праці античних істориків і географів містять багато відомостей про амазонок. За даними “батька історії” Геродота (484-425 до н. е.), вони були вправними вершницями, безстрашними й витривалими воячками, досконало володіли мечем, бойовою сокирою, списом, а також луком. Сповідували політеїзм, тобто поклонялися багатьом богам, головним з-поміж яких був Бог Сонця. Волосся не підстригали, а заплітали в довгу косу, що, очевидно, мала символізувати волю й незалежність. До речі, згідно з однією з численних гіпотез щодо походження слова “козак”, його виводять від “коса” (“косак”, відтак – “козак”), а козацький оселедець є нічим іншим, як стилізованою косою.

Для чого жінці груди?

Щороку навесні амазонки брали шлюб із молодими скіфами. Новонароджених дівчаток залишали в общині на виховання, а долю хлопчиків різні автори змальовують по-різному. Згідно з Геродотом, їх або вбивали, або віддавали скіфам.

Гіппократ (470-356 до н. е.) стверджує, що немовлят чоловічої статі зумисне калічили й використовували для виконання різноманітних ремісничих робіт, пов’язаних із сидячим способом життя. Геродот наголошує на обізнаності амазонок у медицині, зокрема, описує процедуру, яку вони застосовували для припинення росту правої груді в дівчаток шляхом прикладання спеціальної мідної пластини, нагрітої до певної температури. Унаслідок такої медичної маніпуляції вся сила зосереджувалась у правому плечі та правій руці.

Тут доречно зауважити, що в перекладі з давньогрецької слово “амазонка” означає “безгруда” й не має нічого спільного з назвою ріки в Південній Америці. Однак імовірно, що “безгрудість” амазонок – черговий історичний міф, оскільки, крім Гіппократа, жоден з античних авторів цього факту не підтверджує.

Войовничі вершниці

Описуючи технічні досягнення амазонок, античний історик Лісій (459-380 до н. е.) вказує, що саме їм належить першість у застосуванні залізної зброї та створенні бойової кінноти. Ці нововведення дали жінкам-воїнам значну перевагу над ворогами й зумовили успіхи в підкоренні багатьох земель і народів. Страбон (68 до н.е. – 20 н. е.) зазначає, що амазонки свого часу підкорили Мізію, Лідію, Карію, значну частину Кавказу та Малої Азії, де заснували низку міст.

Багато уваги приділяють античні автори контактам амазонок з Олександром Македонським. Діодор Сицилійський розповідає про царицю амазонок Фалестру, “незвичайної краси і фізичної сили”, яка прибула в табір великого полководця, щоб народити від нього дитину. Цариця й Олександр провели разом 13 днів, після чого Фалестра з великими почестями та щедрими дарунками відбула на батьківщину – в далеку Скіфію. Щоправда, жодних згадок про дитину Фалестри й Македонського в інших джерелах немає.

Сармати: цар-мати

Причорноморським амазонкам доводилося постійно воювати на два фронти: проти сусідніх скіфів і проти греків, які прагнули колонізувати узбережжя між гирлом Дніпра й Азовським морем. У працях Геродота докладно описано вирішальну битву амазонок із греками, оскільки вона мала неабиякий вплив на подальший історичний розвиток північного Причорномор’я.

Ця битва стала фатальною для амазонок. Багато їх полягло в жорстокій січі. Тих, хто вцілів, греки забрали на кораблі. Вийшовши у відкрите море, переможці розпочали бурхливе святкування, чим не забарилися скористатися полонянки – їм удалося звільнитися, перебити команду й захопити кораблі. Невдовзі на морі піднялася буря.

Вітер відніс кораблі до Меотійського озера (Азовського моря). Ледь ступивши на сушу, амазонки захопили табун скіфських коней і розгромили декілька прибережних селищ. Щоб угамувати розлючених нападниць, скіфські царі вислали їм назустріч загін молодих воїнів. Однак битва не відбулася – багато скіфів і жінок-воїнів вирішили побратися. Не бажаючи підкорятися скіфським царям, амазонки переконали своїх чоловіків податися в дикі степи за Волгою. Так, згідно з античними авторами, утворилося нове потужне плем’я, відоме під назвою сармати.

Оскільки в сарматських родинах головували жінки-матері, то й назву племені деякі історики схильні виводити зі сполучення слів “цар” і “мати”: цар-мати. Достеменно відомо, що сарматські жінки брали участь у битвах нарівні з чоловіками, а дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, не вбивши хоча б одного ворога.

Утеча за океан

Через якийсь час і сармати безслідно розчинилися в бурхливому морі кочових племен, які хвиля за хвилею накочувалися на причорноморські степи. Щоправда, згадка про них залишилася  – в деяких документах козацької доби запорожці величали себе “нащадками сарматських царів”.

Сарматія була останньою державною формацією, де традиції та звичаї античних амазонок мали більш-менш помітний вплив. Їхні общини в Азії та Північній Африці – в оточенні чужих ворожих народів, роз’єднані та погано організовані – поступово асимілювались, а найнепримиренніші вирушили на пошуки нових земель: у глиб Африки, а згодом, перейнявши в тамтешніх тубільців навички мореплавства, на тропічні острови, відтак – у Південну Америку, де жили в повній ізоляції, дотримуючись традицій предків, аж до XVII ст.

Іван Великий http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/12/07/28132/

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment