November 3rd, 2014

Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. написано у 1929

XII

ВАРВАРСТВО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

Моєю тезою було, що цивілізація XIX століття автоматично витворила людину-масу. Не слід закінчувати загального викладу, не проаналізувавши цей процес. Таким чином, моя теза стане конкретнішою і, тим самим, переконливішою. [79]

Я казав, що цивілізацію XIX століття можна звести до двох величин: ліберальної демократії і техніки. Візьмімо тепер лише останню. Сучасна техніка постає зі сполуки капіталізму та експериментальної науки. Не всяка техніка наукова. Винахідник кремінної сокири не чув ні про яку науку, одначе створив техніку. Китай осягнув високий ступінь техніцизму, не мавши найменшого уявлення про існування фізики. Лише модерна європейська техніка має наукове коріння, і з цього коріння походить її специфічний характер, можливість необмеженого поступу. Всі інші техніки - месопотамська, нільська, грецька, римська, орієнтальна - ледве осягнувши певної точки розвитку, впадають у жалюгідний регрес.

Ця неймовірна техніка Заходу уможливила неймовірну плідність європейської раси. Пригадаймо статистичні дані, що стали вихідною точкою цього нарису і що, як я казав, містять у собі зародок всіх цих міркувань. Від V століття до 1800 року Європа не досягає вищої кількості населення як 180 мільйонів. Від 1800-го до 1914 року її населення зростає до 460 мільйонів. Цей стрибок унікальний в людській історії. Не підлягає сумніву, що техніка, разом з ліберальною демократією, породила масу в кількісному розумінні цього слова. Але на цих сторінках я намагався показати, що вона також відповідальна за існування маси в якісному та зневажливому розумінні цього терміну.

Під масою, я застерігав з самого початку, не слід розуміти тільки робітників; це слово окреслює тут не якийсь суспільний клас, а радше рід людини, який нині можна знайти серед усіх суспільних класів, який таким чином репрезентує нашу добу, над якою він переважає та панує. Це нам зараз стане аж надто очевидно.

Хто сьогодні має в руках суспільну владу? Хто накладає печать свого духу на епоху? Без сумніву, буржуазія. Хто серед буржуазії вважається за найвищу групу, сучасну аристократію? Без сумніву, технік: інженер, медик, фінансист, професор тощо. Хто серед групи техніків репрезентує її в найвищій і найчистішій її формі? Без сумніву, науковець.

Якби якийсь планетарний гість відвідав Європу, щоб скласти собі уявлення про неї, і спитався, з якого типу людини серед її населення вона воліла б бути суджена, то немає сумніву, що Європа, самовдоволена і певна [80] прихильної оцінки, вказала б на своїх науковців. Ясно, що планетарний гість не розшукував би виняткових одиниць, а шукав би правило, загальний тип «науковця», вершок європейської людності.

І ось виявляється, що сучасний науковець - прообраз маси. Не випадково і не через особисті вади кожного окремого науковця, а тому, що сама наука - база нашої цивілізації - обертає його автоматично в масу; себто робить з нього примітива, модерного варвара.

Це загальнознаний факт: його безліч разів констатовано, але тільки в контексті цього нарису він набуває повного сенсу.

Експериментальна наука починається під кінець XVI століття (Галілей), оформляється під кінець XVII (Ньютон) і розвивається в половині XVIII. Розвиток - це не те саме, що оформлення, він підлягає відмінним умовинам. Отак оформлення фізики (загальна назва експериментальних наук) вимагало об'єднавчого зусилля. Таким зусиллям була праця Ньютона та його сучасників. Але розвиток фізики поставив завдання протилежного характеру. Щоб поступати, наука вимагала, щоб науковці спеціалізувались. Науковці, а не сама наука. Наука не є спеціалізована. Вона б ipso facto * перестала бути правдивою. Навіть емпірична наука, в своїй цілості, не є правдивою, коли відрізати її від математики, логіки, філософії. Але наукова праця конче мусить бути спеціалізованою.

* Тим самим (латин.).

Було б дуже цікаво і куди корисніше, ніж здається на перший погляд, написати історію фізичних і біологічних наук, висвітлюючи процес зростаючої спеціалізації в праці дослідників. Вона показала б, як, покоління за поколінням, науковець поступово обмежувався і замикався в дедалі вужчому полі інтелектуальної праці. Але не в цьому полягала б важливість такої історії, а радше в протилежному: як у кожному поколінні науковець, звужуючи обрії своєї праці, поступово втрачав зв'язок з іншими галузями науки і з тією Цілісною інтерпретацією всесвіту, що єдина заслуговує на назву - наука, культура, європейська цивілізація.

Спеціалізація починається саме в той період, який називає освічену людину «енциклопедичною». Дев'ятнадцяте століття починає свій хід під керівництвом [81] людей, що живуть «енциклопедично», хоч їхня творчість уже має спеціалізований характер. В наступному поколінні рівновага зрушується, і спеціалізація починає витіснювати культуру в кожному науковцеві. Коли під 1890-й рік третє покоління перебирає в Європі інтелектуальну владу, ми зустрічаємо тип науковця, якого ще не бачила історія. Він з усього того, що повинна знати освічена людина, знає лише одну науку, і навіть у цій науці знає лише ту маленьку ділянку, яку активно досліджує. Він навіть проголошує як чесноту своє незнання всього, що лишається поза його вузькою науковою ділянкою, і всіх, хто цікавиться суцільністю знання, називає дилетантами.

Справа в тім, що, замкненому у вузькому полі зору, йому таки вдається відкривати нові факти і прислужуватися своїй науці, яку він ледве знає, і тим самим енциклопедії мислення, про яку він нічого не відає. Як могло дійти до цього? Бо треба підкреслити дивовижність незаперечного факту: експериментальна наука розвинулась великою мірою завдяки праці неймовірно обмежених людей. Себто модерна наука, підвалина і символ сучасної цивілізації, дає притулок інтелектуально пересічній людині і дозволяє їй працювати там з успіхом. Причину цього знаходимо в явищі, що є найбільшою перевагою і рівночасно найгрізнішою небезпекою для нової науки й цілої цивілізації, якою вона керує і яку вона втілює, а саме - в механізації. Немала частина того, що треба робити в фізиці чи в біології, є механічною працею мозку, яку, властиво, може виконувати будь-хто. Для проведення незліченних дослідів можна поділити науку на малі відтинки, замкнутися в одному з них і не звертати уваги на всі інші. Ґрунтовність і точність методів допускають це розчленування знання. Можна працювати з одним із тих методів, як з машиною, і навіть не треба мати точного уявлення про їхній зміст і базу, щоб одержати багаті висліди. Таким чином більшість науковців підтримує загальний поступ науки, замкнувшись у своїй лабораторії, як бджола в комірці стільника, чи мул, запряжений до тупчака.

Але це витворює породу надзвичайно дивних людей. Дослідник, що відкрив якийсь новий факт природи, тим самим набуває почуття сили та самопевності. Не без певної рації він вважатиме себе за «людину знання». [82] І властиво він посідає частку правди, що разом з багатьма подібними частками, яких він не посідає, становить правдиве знання. Оце внутрішній стан спеціаліста, який у перших роках цього століття досягнув свого найбільш шаленого перебільшення. Спеціаліст прекрасно «знає» свій маленький закуток всесвіту, але він не має найменшого поняття про все інше.

Ось характеристичний приклад цієї дивної нової людини, яку я намагався визначити з різних боків і кутів. Я сказав, що це людський витвір, якого ще не бувало в історії. Спеціаліст править нам за конкретний приклад, що показує докорінну новину цього роду ,людей. Бо раніше можна було поділяти людей просто на освічених і неосвічених, на більш-менш освічених і більш-менш неосвічених. Але спеціаліста не можна підвести під жодну з цих категорій. Він не є освічений, бо він буквально не знає нічого, що лежить поза його спеціальністю, проте він не є неосвічений, бо ж він «науковець» і знає дуже добре свою частку всесвіту. Доводиться сказати, що він - учений неук, а це дуже серйозна річ, бо це означає, що цей добродій буде поводитися в усіх питаннях, на яких він не розуміється, не як неук, а з усією зухвалістю людини, що в своєму спеціальному напрямку є знавцем.

І справді, такою є поведінка спеціаліста. У політиці, в мистецтві, у товариських стосунках, в інших науках він займе становище примітива, безнадійного неука, але займе його енергійно і самовпевнено, незважаючи - і це дійсно парадокс - на спеціалістів у тих справах. Спеціалізуючи науковця, цивілізація зробила його неприступним і самозадоволеним у своїх вузьких межах; і саме це внутрішнє почуття панування і вартості збуджує в ньому бажання мати останнє слово поза своєю спеціальністю. З того випливає, що навіть у випадку спеціаліста, що втілює в собі максимум кваліфікації, отже, мав би бути найбільшою протилежністю маси, він буде поводитись як некваліфікована маса У майже всіх ділянках життя.

Це не пусті слова. Хто лише бажає, може спостерігати, як безглуздо думають, судять і діють оті «науковці» в політиці, в мистецтві, в релігії, в загальних проблемах життя й світу, а вслід за ними, звичайно, лікарі, інженери, фінансисти, професори тощо. Цей стан «глухоти», непокірності супроти вищих інстанцій, який я повторно [83] вивів як характеристику маси, досягає своєї вершини в оцих частинно кваліфікованих людях. Вони - символи і великою мірою носії сучасної влади мас, а їхнє варварство - це безпосередня причина деморалізації Європи.

З другого боку, це найясніший і найконкретніший приклад того, як цивілізація минулого століття, покинута на самоплив, відразу пустила цей паросток примітивізму і варварства.

Найнебезпечнішим наслідком цієї однобічної спеціалізації є те, що нині, коли існує більше «науковців», ніж будь-коли, є далеко менше «культурних» людей, ніж, скажімо, в 1750 році. І найгірше те, що ті мули наукового тупчака не в стані забезпечити навіть внутрішнього поступу науки. Бо для органічної регуляції власного росту наука потребує час від часу ґрунтовної перебудови, а для цього конечним є зусилля об'єднання, яке стає щораз тяжчим, бо захоплює дедалі ширші терени суцільного знання. Ньютон міг створити свою фізичну систему, не знаючи глибоко філософії, але Ейнштейн мусив насититись Кантом і Махом, щоб дійти до своєї гострозорої синтези. Кант і Мах - ці два прізвища лише символізують велетенську масу філософських і психологічних думок, які вплинули на Ейнштейна,- були потрібні для того, щоб визволити його дух і проторувати вільний шлях для його відкриттів. Але Ейнштейна не досить. Фізика вступає в найтяжчу кризу своєї історії, з якої може врятувати її тільки нова Енциклопедія, ще систематичніша за першу.

Отже, спеціалізація, яка уможливила поступ експериментальної науки протягом цілого сторіччя, наближається до тієї точки, де вона вже не зможе прогресувати сама, якщо нове покоління не візьметься збудувати новий, сильніший тупчак.

Але якщо спеціаліст не має поняття про внутрішню фізіологію науки, якою він займається, то він має куди менше уявлення про історичні умови, потрібні для її продовження, себто про те, як має виглядати суспільство і серце людини, щоб далі могли існувати дослідники. Спад наукового покликання, який можна спостерігати цими роками, як я вже згадав, є хвилюючою ознакою для кожного, хто виразно уявляє собі те, чим є цивілізація. Цього уявлення зичайно бракує типовому [84] «науковцеві», вершкові нашої сучасної цивілізації. Він також вірить, що цивілізація завжди навколо нас, так само, як кора землі та праліс.

  • Current Music
    козацький марш Лисенка

Хосе Ортега-і-Гасет. Бунт мас. Нація - це ПРОГРАМА спільного Майбутнього.

Цього разу це вже вибірка цитат про Націєтворення вже з мінімальними наголосами. але з тої самої статті "Бунт Мас".

Що саме нам впадає в очі, коли ми розглядаємо розвиток будь-якої «модерної нації» - Франції, Іспанії, Німеччини? А ось що: те, що в одну добу ніби становило націю, заперечується в наступну добу. Спершу нація - це плем'я, а сусіднє плем'я - це вже не нація. Згодом нація складається з двох племен; пізніше це - «область», і незабаром це вже графство, князівство і, нарешті, королівство. Нація - це Леон, але не Кастілія; згодом це Леон і Кастілія, але не Арагон. Тут, очевидно, діють дві засади: одна, мінлива і завжди переборювана - плем'я, область, князівство, королівство, зі своєю мовою чи діалектом; а друга, постійна, яка вільно перескакує через усі ці межі і вимагає єдності там, де перша бачила тільки корінну суперечність.

Філологи - я так називаю всіх, що нині претендують на звання «істориків»,- дозволяють собі на незрівнянну небилицю, коли відштовхуються від того, що тепер, У цей скороминущий момент, в ці два-три століття, є націями Заходу, і вважають, що Верцінгеторіг чи Сід Воївник вже боролися за Францію від Сент-Мало до Страсбурга, або за Іспанію від Фіністерра до Гібралтару. Ці філологи, мов той наївний драматург, майже завжди показують, як герой вирушає на Тридцятилітню [121] війну. Щоб пояснити нам, як сформувалися Франція та Іспанія, вони припускають, що Франція та Іспанія вже тоді існували як готові формації в глибині французьких та іспанських душ. Неначебто вже існували французи й іспанці тоді, коли не було ще Франції та Іспанії! Неначебто француз та іспанець не є утворами, що їх треба було викувати двотисячолітнім зусиллям!

Гола правда полягає в тому, що сучасні нації є тільки сучасним проявом тієї змінної, приреченої на вічне переборювання засади, про яку згадувано вище. Цією засадою не є вже тепер кров чи мова; спільність крові та мови у Франції чи Іспанії була наслідком, а не причиною державного об'єднання.

++++

Чому, кінець кінцем, треба вдаватися до раси, мови і території, щоб зрозуміти розквіт національних держав? Просто тому, що в цих державах ми знаходимо тісний зв'язок і солідарність інтересів одиниці з громадською [124] владою,- річ невідому в античних державах.
В Афінах і Римі тільки жменька людей були громадянами держави; решта - раби, найманці, провінціали, колоністи - були тільки підданими. В Англії, Франції та Іспанії ніколи не було просто «підданих» держави; кожний був її членом, зливався з нею.

Нація, в тому розумінні, як це слово вживається на Заході вже понад сторіччя, є єдністю державної влади і колективності, якою вона править.

Держава, хоч яка була б її форма - примітивна, антична, середньовічна чи сучасна,- є завжди запрошенням, що його одна група людей передає іншим групам, щоб спільно здійснювати якийсь почин. Цей почин, хоч які були б його проміжні етапи, полягає, кінець кінцем, у створенні певного типу суспільного життя. Держава, з одного боку, і проект життя, програма суспільної дії, з другого, є нероздільною єдністю. Різні державні форми постають з тих різних форм, якими ініціативна група нав'язує співпрацю з іншими групами.
Античній державі ніколи не вдавалося злитися з цими іншими. Рим опановує і виховує італіків і провінціалів, але не підносить їх до себе, не об'єднується з ними. Навіть у самому Місті він не досягнув повного політичного злиття громадян. Не забуваймо, що за часів республіки Рим був насправді двома Римами: Сенатом і народом. Державне об'єднання ніколи не сягнуло поза зовнішнє об'єднання окремих груп, які й надалі залишались окремішніми та чужими між собою. Тому загрожена Імперія не могла розраховувати на патріотизм інших, і мусила оборонятися виключно своїм бюрократичним, адміністраційним та військовим апаратом.

Ця неспроможність усіх грецьких та римських груп злитися з іншими має глибокі причини, що їх тут не місце розбирати; остаточно можна підсумувати їх тим, Що антична людина уявляла собі співпрацю держави [125] з населенням у надто простий, елементарний і грубий спосіб, а саме як дуалізм пануючих і опанованих(43). Римові належалось панувати, а не слухати; всім іншим - слухати, а не панувати.

Варто підкреслити, що, визначаючи націю на основі якоїсь минулої спільності, кінець кінцем завжди приймають Ренанову формулу просто тому, що в ній до крові, мови і традицій додається нова прикмета, а саме, що нація - це «щоденний плебісцит».
8
«Спільні тріумфи в минулому, спільна воля в сучасному; спогади про спільно доконані подвиги і готовність до дальших - ось основні умови, що творять націю... В минулому - спадщина слави та каяття, в майбутньому - спільна програма дії для всіх... Існування нації - це щоденний плебісцит».

Так звучить відома формула Ренана.
Чим пояснити її надзвичайний успіх? Без сумніву, дотепністю кінцівки. Ідея, що нація полягає в щоденному плебісциті, вражає нас, як визволення. Спільна кров, мова та минуле - це все статичні, фатальні, заскорузлі, інертні засади; це - в'язниця. Якби нація полягала тільки в цьому, і нічому іншому, то нація лежада б за нами, нам не було б до неї діла. Нація була б річчю, якою ми є, але не річчю, яку ми робимо. Не було б сенсу навіть обороняти її, коли б хтось нападав на неї.

Чи ми хочемо того, чи ні, людське життя постійно зв'язане з майбутнім. З сучасного моменту ми скеровуємо свою увагу на прийдешній. Тому жити - це завжди, завжди, без угаву та спочинку, робити. Чому нікому не прийшло на думку, що робити, робити будь-що, означає здійснювати майбутнє?

Якби в Середньовіччі існувало те саме поняття нації, як у XIX столітті, Англія, Франція, Іспанія та Німеччина ніколи б не появились на світ (45). Бо ця інтерпретація переплутує те, що надихає і формує націю, з тим, що лише консолідує і зберігає її. Відверто кажучи,

не патріотизмом були створені нації.

Ті, хто так думає, допускаються сентиментальної помилки, про яку вже була мова і якої допустився сам Ренан у своїй знаменитій дефініції. Якщо існування нації вимагає, щоб група людей мала спільне минуле, то

як ми назвемо ту групу людей, котра переживає як сучасне те, що з нинішньої точки зору є минулим?

З народами Центральної та Південної Америки Іспанія має спільне минуле, спільну расу, спільну мову, [128] і проте не творить з ними одної нації. Чому? Бракує лише одної речі, яка, очевидно, є основною: спільного майбутнього. Іспанія не зуміла придумати програми колективного майбутнього, яка могла б привабити ці біологічно споріднені групи. Тому «плебісцит», зваживши майбутнє, відкинув Іспанію. І тут нічого не помогли архіви, спогади, предки чи «батьківщина».
  • Current Music
    Сім-сорок

Ретроспектива-2002. сайт Pro-ua.com Типові чоловічі Помилки

до цієї теми прямо дотична значно новіша інформація, до якої доєднані навіть деякі висновки:
підстави для Дарвінізму. або Коли ж ми нарешті перестанемо Полювати на Динозаврів? :)
http://maxi-ta.livejournal.com/14502.html
якщо у когось раптом виникнуть якісь питання, то краще таки писати в ту тему а не сюди.

Двадцать распространённых мужских заблуждений

Любовь вообще и женщины как нередкая ее составляющая занимают в народном мифотворчестве весьма заметное место. Народная мудрость кишит рецептами счастливой жизни, радостного секса и безоблачного сожительства. Почти весь этот кладезь собран и построен по принципу "чем хуже, тем лучше" и отражает веру народную в нетривиальность причинно-следственных связей, емко выраженную в постулате "жизнь - непростая штучка". Не развенчания мифов ради, а лишь для вашего, читатель, блага предлагается сей свод самых распространенных заблуждений мужчин относительно женщин и всего, что с ними связано. Самое распространенное заблуждение, несомненно, известное подавляющему большинству:

1. ИЗ ПРОСТИТУТОК ПОЛУЧАЮТСЯ ОТЛИЧНЫЕ ЖЕНЫ

Корни этой роковой для многих естествоиспытателей ошибки ( в извечной вере масс в то, что: все не так просто ("жизнь - сложная штука", см. выше); чем хуже, тем лучше (там же). Между тем, это изречение неверно в корне. Проститутка в лучшем случае - нимфоманка и хорошей (хотя бы верной) женой не может быть по определению, или, что бывает чаще, в проститутки женщина попадает в поисках "легкой" наживы или просто денег, что предполагает весьма размытые представления о порядочности и искаженное толкование базовой альтернативы "что такое хорошо и что такое плохо". Кроме того, неизбежно воспринимая мужчин как объект сферы производства, они, проститутки то есть, к тому же видят мужчин во всем многообразии проявлений далеко не самых приглядных черт мужской сущности. Такой тесный контакт не оставляет места для милых заблуждений, без которых, увы, семейное счастье невозможно. Заблуждение второе, казалось бы, диаметрально противоположно по сути первому, но имеет аналогичные корни:

2. ЕСЛИ ВЫРАСТИТЬ ЖЕНУ С МЛАДЫХ ЛЕТ, ВОСПИТАВ ЕЕ "ПОД СЕБЯ", ТО ОНА БУДЕТ ТВОЕЮ НАВЕКИ

Ничего подобного! Дело в том, что в сознании девочки-подростка ее первый любимый мужчина занимает почти всю вселенную - он и средоточие мудрости, и сама сила, и мужественность и т.д. и т.п. Но, победив вас (подчинив, затащив в орбиту своего обитания и завладев вашим вниманием, временем и деньгами), она следующим шагом незамедлительно жаждет познать себя, пробуя силы на окружающих. И вы, еще вчера ЕДИНСТВЕННЫЙ и ЛЮБИМЫЙ, неизбежно становитесь просто частичкой огромного мира, состоящего, к тому же , благодаря пробуждающемуся либидо, помноженному на девичий эгоизм, из огромного количества таких разных мужчин. А зная все ваши слабости и недостатки, выказанные и высказанные в минуту душевной невзгоды, она без особого труда сможет задвинуть и забыть первую, но. увы, не последнюю любовь. Заблужденье третье, частично перекликающееся (опять же корнями) с первыми:

3. ХОРОШИЕ ЖЕНЫ ПОЛУЧАЮТСЯ ИЗ ДЕВОЧЕК, ВЫРОСШИХ В НЕБЛАГОПОЛУЧНЫХ СЕМЬЯХ

Считается, что если "облагодетельствовать" такую девочку, пригрев ее и дав возможность существовать в нормальных условиях, то по крайней мере в благодарность тебе она будет идеальной женой. К сожалению, и это не так. Девочка из неблагополучной семьи, не удовлетворившая в детстве эмоциональные потребности в теплоте, внимании, ласке, девочка, о которой мало заботились, став женщиной, заполняет неудовлетворенную потребность во внимании усиленной заботой о мужчине, часто с трудной судьбой, став ему одновременно женой, нянькой, матерью. Ее влечет к эмоционально малодоступным мужчинам, но именно у них она никогда не находит адекватного, так желанного отклика. Она предотвращает распад любой ценой, а если он все-таки случился, то берет большую часть вины и ответственности на себя. У нее низкая самооценка. Она не верит, что достойна быть счастливой, она склонна к "всепоглощающей" и "испепеляющей" любви, которая, обычно, как и все сильные проявления чувств и привязанности со стороны женщины мужчин пугает и отталкивает. Обычная, "пресная" жизнь тоже не дает ей ощущения счастья, ей требуются "исключительные" обстоятельства для проявления "исключительных" чувств (см. сказки о пастушках, падчерицах и т.п.) Еще одно расхожее заблуждение:

4. ЕСЛИ ЖЕНЩИНА ДО МОМЕНТА ВСТРЕЧИ С ТОБОЙ "НАГУЛЯЛАСЬ", ТО ОНА, УГОМОНИВШИСЬ, СТАНЕТ СПОКОЙНОЙ И ВЕРНОЙ СПУТНИЦЕЙ

К сожалению, неверно и это, казалось бы, спасительное для сознания многих "правило". Женщина будет вести себя с вами точно так же, как и со всеми предыдущими партнерами. Отклонения от привычного сценария возможны лишь в период первоначальной влюбленности, на какое-то может возникнуть иллюзия, она "исправилась". Но это только кажется. Как только эйфория и свежесть впечатлений от новой связи испаряется, все вернется "на круги своя" и вы пополните богатый список ее "фатальных неудач".

5. НЕ БЫВАЕТ ФРИГИДНЫХ ЖЕНЩИН

К сожалению, бывает! Деспотизм матери, распутный отчим и некоторые другие негативные факторы, которые имели место в период полового созревания, могут сформировать у девушки стойкий комплекс неполноценности и даже вызвать фригидность. Кстати, заблуждение и то, что такую женщину может "разбудить" только внимательный, нежный и терпеливый мужчина. Негативность первого сексуального опыта складывается в сознании в стойкий стереотип, и в этом случае часто необходим скорее "плохой", отрицательный тип, оргазм достигается лишь только в том случае, если такой женщиной грубо овладели, требуется ситуация, воспроизводящая насилие (или насилием и являющаяся!) Перейдем от аспектов психологических к грубой материи. Сначала немного о заблуждениях, касающихся сторон видимых:


6. МУЖЧИНА ДОЛЖЕН БЫТЬ ПОХОЖ НА АРНОЛЬДА ШВАРЦЕНЕГГЕРА (СИЛЬВЕСТРА СТАЛОНЕ, СТИВЕНА СИГАЛА и т.п.)

Далеко не для всех и не всегда! Многих женщин брутальность просто отпугивает. Древняя истина верна и поныне - женщины любят ушами, а потому любят тех, у кого хорошо подвешен язык. Есть, конечно, ряд факторов. Но гора мышц - из них далеко не главный и вовсе не обязательный.

7. ЯРКАЯ КРИЧАЩАЯ ВНЕШНОСТЬ И ВЫЗЫВАЮЩЕЕ ПОВЕДЕНИЕ У ЖЕНЩИН - ПРИЗНАКИ СЕКСУАЛЬНОСТИ.

Нет, это скорее признаки определенных комплексов и проблем воспитания. Сексуальные женщины внешне - часто "серые мышки", истинную сексуальность можно распознать лишь по тонким нюансам поведения, она не бросается сразу в глаза. Теперь об интимном (уберите детей от телевизора):

8. РАЗМЕР ЧЛЕНА ДЛЯ ЖЕНЩИНЫ НЕ ВАЖЕН

Хотя в плане физиологическом для женщины абсолютно не важно, какого он размера, они предпочитают, чтобы мужчина был с большим членом. Это для них - приятный сюрприз, радость обладания чем-то выдающимся, своеобразный фетишизм. Кроме того, мужчины с большим членом обычно в сексуальных контактах увереннее в себе, а это женщинам весьма и весьма ценится.

9. У ЖЕНЩИН, ВЕДУЩИХ ЦЕЛОМУДРЕННЫЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ, УЗКОЕ ВЛАГАЛИЩЕ (И НАОБОРОТ)

Размер влагалища у всех женщин примерно одинаков - оно должно пропустить при родах ребенка. Различается лишь тонус образующих стенки влагалища мышц, а он зависит от образа жизни (подвижного или малоподвижного) и от того, занимается ли женщина гимнастикой мышц малого таза. Лишь элементарная лень и "халявное" отношение к сексу не позволяет вагине женщины не принять форму пениса партнера.

10. АНАЛЬНЫЙ (ОРАЛЬНЫЙ) СЕКС НЕ ДОСТАВЛЯЕТ ЖЕНЩИНАМ УДОВОЛЬСТВИЯ
Доставляет, и еще как, по крайней мере подавляющему большинству женщин, активно живущих сексуальной жизнью. Просто они подчас скрывают это из-за природной стыдливости, особенностей воспитания или просто для того, чтобы держать мужчину на крючке этого столь соблазнительного процесса.

11. ХОРОШИЙ СЕКС МОЖЕТ УДЕРЖАТЬ ЖЕНЩИНУ, ЕСЛИ ЕЕ ДАЖЕ НЕ УСТРАИВАЮТ ДРУГИЕ КАЧЕСТВА ПАРТНЕРА.

Секс, несомненно, важнейшая составляющая любого союза, но меж тем секс для женщины - не главное. Даже не испытывая оргазма, женщина может быть счастлива. Она вполне может довольствоваться "отраженным" удовольствием от того, что сумела сделать любимому приятное, доставить ему радость. Вообще, весь секс женщина воспринимает "через голову", ушами, чувствами и эмоциями, и сама техника отходит на второй план (но не дальше). И несколько общих мест:

12. ЖЕНЩИН НЕЛЬЗЯ БИТЬ

Ссоры (и драки как их частичный вариант) непременная и благотворная составляющая успешного любовного союза. Другое дело, что одни пары ограничиваются хлопаньем страусиным веером, а другим для выражения чувств не хватает табуретки В ссоре выходят на поверхность скрытые недовольства и претензии. Это возможность, с одной стороны, высказать все наболевшее, выпустить пар, а с другой ( внять или не внять) критическим замечаниям противной стороны. Важно лишь не затронуть сгоряча "запретных" (у каждого они свои), особенно болезненных сторон любимой - такие душевные раны заживают очень долго. Кроме того, многие женщины вообще любят ощущать на себе грубую силу партнера, хотя никогда в этом не сознаются. Их это сильно возбуждает. Все, что достигнуто силой, имеет особый, приятный вкус.

13. ЕСЛИ МЫ ДЕЙСТВИТЕЛЬНО ЛЮБИМ ДРУГ ДРУГА, ТО БУДЕМ НЕРАЗЛУЧНЫ

Даже очень любящие люди иногда друг от друга устают. И в этом случае, к сожалению, часто кому-то одному нужно побыть наедине. Это совершенно не означает, что все кончено, чувства остыли и любовь прошла, просто требуется некоторое время, чтобы прошла эмоциональная усталость. Разделение чувств сближает, оно увеличивает в наших глазах положительные стороны любимого и уменьшает отрицательные. Мудрый партнер сам заранее чувствует такие моменты и какое-то время старается не попадаться лишний раз на глаза... И аналогичное:

14. МЫ ОДНО ЦЕЛОЕ
Ничего подобного - необходимо сохранить в союзе самостоятельность личности.

15. ЕСЛИ ОНА УЗНАЕТ МОИ НЕДОСТАТКИ, ТО ОСТАВИТ МЕНЯ
Если и оставит, то к лучшему, невелика цена такой спутнице, а если вас действительно ценит и любит, то она поможет вам перебороть или хотя бы сгладить возникающие трудности.

16. ЛЮБАЯ ЖЕНЩИНА ВСЕГДА СМОЖЕТ ИНСТИНКТИВНО УЛАВЛИВАТЬ ВСЕ ВАШИ ЖЕЛАНИЯ И ПОТРЕБНОСТИ

Распространенное заблуждение, ведущее ко множеству ссор и недоразумений, которых вполне можно было избежать. Даже самый близкий и любящий человек может не понимать, в каком состоянии ты находишься, что тебе необходимо и вообще может воспринимать происходящее совсем по-другому. Чтобы избежать ненужных конфликтов, необходимы некоторые разъяснения.

17. ЛЮБОВЬ (ЖЕНЩИНУ) МОЖНО КУПИТЬ ПОДАРКАМИ

Очень тонкий момент, весьма тонкая материя. Безусловно, женщинам нужно делать подарки, им необходимы знаки внимания. А кроме того, ваши подарки, находясь перед глазами, постоянно о вас напоминают, вызывая чувство привязанности и благодарности со всеми вытекающими милыми последствиями. Но крупные подарки разобщают людей. Получив такой подарок, женщина считает свое знакомство, связь "реализованной", она уже "свое получила". Кроме того, возникает чувство зависимости, которое часто тормозит естественный отклик и благодарность. Конечно же, помещенная в "золотую клетку" женщина скорее всего останется подле вас, но что будет твориться у нее в голове и в ее жизни - лучше вам не знать, да вы и не узнаете

18. СОВРЕМЕННЫЕ ЖЕНЩИНЫ НЕ ХОТЯТ ЗАМУЖ.
ЗАМУЖ ХОТЯТ ВСЕ! (Если не замужем - просто не нашла или еще не заполучила того, за кого хочет.)

19. ДАВНЯЯ ПАРТНЕРША ЗАКРОЕТ ГЛАЗА НА ИЗМЕНУ, ПРЕДПОЧТЕТ ОБМАНУТЬСЯ, НЕ ЗАМЕТИТЬ, НЕ ЗНАТЬ
Женское любопытство безудержно. Нелюбопытных женщин нет. Если женщина говорит, что не хочет чего-то знать, значит, она уже все это знает. Во всех ситуациях женщина захочет все знать до конца, чтобы быть готовой к любым неожиданностям. Она не будет пытать вас самого, но узнает все, вплоть до размера бюстгальтера своей соперницы. Что касается измены, женщина может научиться этим жить, но не сможет перебороть своих чувств. Она может привыкнуть к этой мысли, но не простить. И ее месть может настигнуть вас в любой момент самым неожиданным образом. И напоследок:

20. МУЖЧИНА МОЖЕТ В ЛЮБОЙ МОМЕНТ ПОРВАТЬ ОТНОШЕНИЯ С ЖЕНЩИНОЙ ВНЕ ЗАВИСИМОСТИ ОТ ЕЕ ЖЕЛАНИЯ
Все нити отношений - в руках женщины. Женская интуиция, природная склонность к интригам и манипулированию делают этих существ практически непобедимыми в войне полов. Воевать с ними по их правилам - дело безнадежное. Выручают лишь силовые методы, да и то мужские потери неисчислимы. Будучи же вовлеченным "на равных" в "любовный процесс", вы неизбежно окажетесь проигравшей и пострадавшей стороной, и ваше счастье, если из каких-то неведомых соображений ваше положение будет до конца скрыто от вас самым коварным, капризным, непредсказуемым и вероломным рабовладельцем изо всех, что создала природа - женщиной.
  • Current Music
    ціхо-ша...

Ретроспектива-2002. сайт Pro-ua.com Жінка = Хижак з яскравою зовнішністю :) жартома про серйозне.

до цієї теми прямо дотична значно новіша інформація, до якої доєднані навіть деякі висновки:
підстави для Дарвінізму. або Коли ж ми нарешті перестанемо Полювати на Динозаврів? :)
http://maxi-ta.livejournal.com/14502.html
якщо у когось раптом виникнуть якісь питання, то краще таки писати в ту тему а не сюди.

Женщина - крупный хищник с ярко окрашенной внешностью, обладающая большой силой, ловкостью и грацией. Местное население многих стран панически боится женщин, считая их существами непредсказуемыми.

Женщин часто обожествляют, поклоняются их изображениям, дарят им разные безделушки. Зачастую на женщинах женятся, однако чаще всего их просто любят.

Почему же женщин нужно охранять, если они нападают даже на людей?

В первую очередь - по чисто практическим соображениям. Взаимоотношение "хищник - жертва" - один из важнейших путей эволюции цивилизации. Говоря проще - без женщин люди дуреют. Очевидно, что женщины играют определенную роль в равновесии природы, и необходимо заботиться о том, чтобы они не исчезли из нашей жизни. В некоторых странах, например в Америке и Швеции, правительства проводят активную работу по акклиматизации женщин.

Внешний вид, строение, длина тела женщины, обитающей в средней полосе, в среднем составляет 150-180 см, задней ступни - 25-30 см, длина уха - около 7 см. Тело женщины вытянуто снизу вверх, голова небольшая, округлая, конечности опушены слабо, хвоста нет. Окраска шерстяного покрова может быть весьма разнообразной, но преобладают блондинки, брюнетки и рыжие. Рыжие также бывают еще конопатыми и вредными. Женщина может издавать разнообразные звуки. Это как короткие, низкие звуки, так и более высокие и протяжные. Иногда эти звуки похожи на кашель, но чаще - на тяжелые вздохи. Раздраженная женщина урчит и фыркает, но попав в капкан, лежит обычно молча.


........................................................................
Систематическое положение и история вида

Официальная наука воздерживается от комментариев по поводу происхождения женщин. Существует мнение, что женщины были всегда, но некоторые специалисты утверждают обратное, подчеркивая недавно открытую закономерность - там, где водятся женщины, обычно тут же заводятся и дети. Это явление еще ждет своих первооткрывателей.

Ареал и определяющие его факторы

Женщины распространены практически во всех частях света. В городах их больше, чем в пустынях, а на курортах еще больше, чем в городах. Типичный обитатель тропиков, пляжей и чайных, женщина мало приспособлена к снежному покрову и отрицательным температурам, хотя некоторые исследователи утверждают, что встречали женщин даже в космосе, где, как известно, жизни нет.

Географическая изменчивость вида

Широко расселившись по всем материкам и приспособившись к обитанию в различных условиях, женщина образовала множество подвидов. К настоящему времени в литературе описаны четыре разновидности женщин: кисоньки, лапоньки, пупсики и пышечки.

Тем не менее, известный австрийский специалист по женщинам, Зигмунд Фрейд, утверждал, что существует лишь три категории женщин - жены, любовницы и прочие. С ним, однако, категорически не согласны марксисты-ленинцы, предложившие иное разделение - на доярок и колхозниц.

Hеразбериха с классификацией женщин до сих пор приводит к сексуальным бунтам и революциям, что отрицательно сказывается на самочувствии людей.


........................................................................
Питание

Питание женщин весьма разнообразно. Она нападает на все живое - от омаров по-ньбургски до клубничного ликера. Городская разновидность женщины предпочитает рыбу, соленые орешки, шоколад. Мелких животных женщина поедает довольно быстро, особенно если достаточно голодна. Более крупных сначала ощипывает, но потом все равно поедает. В один присест женщина может съесть целую коробку шоколадных конфет. Когда женщины сыты, они могут поиграть со своей добычей, заявив, что сидят на диете. В этом случае добыча прячется в укромных местах, например, в холодильнике.

Мероприятия по охране и воспроизводству

Женщина - одно из красивейших существ в мире, украшение наших гор, лесов, машин и квартир. Она представляет также большую научную и художественную ценность. Чтобы уберечь женщину от полного истребления, необходимо проводить массу дорогостоящих, но необходимых мероприятий. В малокормные для женщин годы их следует подкармливать, а также обувать и одевать. Многие специалисты советуют водить женщин в театры, банки и, что особенно важно - в магазины. Давно замечено - в тех районах страны, где магазинов нет, количество женщин весьма незначительно.

В некоторых странах, особенно на Ближнем и Среднем Востоке, женщин пытаются разводить в неволе, создавая так называемые гаремы. К сожалению, в наших условиях этот опыт не прижился.

Во всех районах, где встречается женщина, нужно проводить широкую пропаганду в ее защиту. Именно с этой целью в нашей стране регулярно отмечается Международный Женский день и именно с этой целью написана эта заметка.

Список использованной литературы:

Гржимек Б. "Они принадлежат всем", - М., 1965.

Корбетт Дж. "Куманские людоеды", - М., 1957.

Слудский А.А. "Распространение и численность диких кошек в СССР", - Алма-Ата, 1973.
  • Current Music
    нот презент